Підлітки в коконах

Автор: Наталія Ясіновська


За останні кілька років українська дитяча література розцвіла буквально на очах, і з хирлявого садка перетворилася на буйний і пишний – зі стильовим і жанровим розмаїттям, розкішними ілюстраціями і широким колом тем.

Дещо відстає young adult, або ж молодіжна література, причому як у кількісному, так і жанровому наповненні. Ніби є і наукова фантастика, технотрилери – тут, звісно, «король» – Макс Кідрук. Є і фентезі, де тон задають дві Наталії – Матолінець і Довгопол. Але все одно мало, треба ще і ще. Зокрема і якісної реалістичної прози, щоб старшокласники могли не просто приміряти на себе образ головного героя, а й упізнати в ньому себе чи своїх однолітків, свої стосунки з друзями, коханими чи батьками, прожити, пережити історію, взяти щось для себе і, можливо, стати трохи сильнішими і впевненішими в собі.


Що таке young adult


Не так давно читачі, які виросли з дитячих книжок, переходили відразу на дорослу літературу, здебільшого жанрову, бо динамічнішу – пригоди (Жуль Верн, Олександр Дюма), детективи (Артур Конан-Дойл, Агата Крісті), фантастику (Едгар Берроуз, Айзек Азімов), жахи (Стівен Кінґ). Та все ж існує різниця між дорослою літературою і молодіжною, або ж young adult.

Young adult зосереджується на проблемах і викликах, із якими стикаються саме підлітки: непорозуміння з батьками чи однолітками, пошуки себе, свого шляху в колективі й поза ним, намагання побудувати «правильні» чи «ідеальні» стосунки. Що цікаво, молодіжну літературу читають не лише підлітки. За деякими даними, майже половина читачів young adult – дорослі. І я цих дорослих дуже навіть розумію, бо й сама полюбляю молодіжку, щоправда, маю додаткове «виправдання»: я ж письменниця, маю знати, що пишуть колеги. І якщо ще кілька років тому підліткова література здебільшого була перекладною, ситуація поступово змінюється, і на полицях книгарень з’являється все більше книжок українських авторів. І це вже не якісь далекі підлітки, які живуть у Нью-Йорку чи Вроцлаві, це наші рідні, з Києва чи Миколаєва.

Я невипадково згадала саме ці два міста, адже саме там відбувається дія молодіжних романів «Кокони» Тетяни Стрижевської та «Ел і Ева» Наді Білої. Ці красивезні товстунці щойно вийшли у світ, тож саме час розповісти, чому їх варто прочитати.


«Кокони» Тетяни Стрижевської


Фото з сайту видавництва «Ранок»

Події роману авторка подає з трьох різних точок зору – Ліни, Кіри й Шуші. Це три подруги, що вчаться у випускних класах київської школи, з різними поглядами на життя, різними мріями і цілями. Авторка називає розділи іменами своїх персонажок, щоб читач не заплутався і міг налаштуватися на певний стиль оповіді, а що у всіх трьох дівчат – своя індивідуалізована мова, то не переплутаєте, де хто говорить.

Мені дуже імпонує вибір імен героїнь, бо вони промовляють самі за себе. Ангеліну в класі кличуть Енджел, бо вона й справді добра й чуйна, як ангел, любить вінтаж, книжки, природу і сукенки у стилі морі. Вона готова всім дати другий шанс і вірить, що можна помирити навіть маму й бабусю, які не розмовляють уже багато років.

Кіра – більш імпульсивна й рішуча, може постояти і за себе, і за подружку чи меншого братика. Вона звикла брати відповідальність на себе і часом здається більш дорослою, ніж її мама, бо та терпить чоловіка, який відверто принижує її, і наважується на рішучий крок, аж коли той штовхає малого Тосика.

Шуша – сміхотушка і веселунка, саме тому її рідко коли називають Олександрою, вона розбавляє замріяність Ліни й прагматичність Кіри, додає в їхню трійцю перчику й легковажності. Дівчата дружать разом не один рік, та після поїздки до літнього табору в Грецію Шуша починає віддалятися від подружок.

На онлайн-презентації книжки Тетяна Стрижевська розповідала, що всі персонажі вигадані. Та я підозрюю, схожі конфлікти все ж або були в житті авторки чи її подруг, або підслухані десь у київських кав’ярнях, які вона так любить, – надто вже правдоподібно вони прописані. Коли хтось із подружок віддаляється, намагається примазатися до крутіших, а в результаті лишається зовсім без друзів – і без крутих, і без простих. Чи коли вплутується у стосунки, де про тебе ніби й дбають, а насправді контролюють і душать своєю «любов’ю». Як знати, яке воно – справжнє кохання, якщо в тебе це вперше? Як завоювати любов хлопця, якщо він то кличе тебе, то «забуває»? Чи потрібні взагалі стосунки з хлопцем, якщо тобі в них так некомфортно? Куди вступати – туди, куди переконує мама, чи все ж виборювати свій власний шлях, іти за покликом серця? Як бути незалежною, якщо ти йдеш із дому і не хочеш залежати від хлопця? Чи варто довіряти людям, якщо тобі вже робили боляче?

Стільки питань, а відповіді на них доводиться шукати самостійно, бо кожна з подружок вирішує не «грузити» інших, замотується у свій «кокон». У всіх трьох дівчат різні стосунки з хлопцями і батьками, кожній по-своєму непросто. Та якщо проблема Шуші – як надурити батьків і вибратися на вечірку до крутого хлопця Тіма, з яким вона познайомилася в Греції, то проблема Кіри – як допомогти мамі з’їхати від батька і налагодити їхнє самостійне життя.

Тетяні Стрижевській вдалося торкнутися багатьох замовчуваних тем, які все ж присутні у житті старшокласників, – перший секс, наркотики, таблетки для схуднення – дуже делікатно, без надміру й вульгарності. Мені всього вистачило, бо авторка закінчила всі сюжетні лінії, навіть другорядних персонажів, ніде немає білих плям, мені хіба що забракло трішки Микити, старшого брата Ліни. Про нього згадується ледь не на першій сторінці, а потім він зникає зовсім і виринає уже в другій половині. Ніби й зрозуміло: вони з Лінкою не перетинаються і не надто переймаються одне одним, але все ж… Я трішки боялася дочитувати до кінця: ану ж Шушка таки прийде на гойдалки і Ліна їй все пробачить. Що саме пробачить – не питайте! Читайте «Кокони». Але ні, авторка лишила відкриту кінцівку, і то вже кожен читач для себе вирішує, що станеться далі…


«Ел і Ева» Наді Білої


Ця історія починається в літаку. Ел, він же – Алекс, Льошка – летить з Америки до батька в Україну. Він уже давно американець, бо ще малим виїхав разом із мамою, але мама тяжко хворіє, а в хлопця – проблеми з законом, і вітчим не хоче ще й з ним панькатися, у нього троє своїх дітей. Саме тому дорослі вирішили, що найкраще буде, якщо влітку Ел поживе у батька. Звісно, що його думки ніхто не питав.

У батька – також своя родина, і тепер Ел має ще одну зведену сестру – Евеліну, тобто Еву. Вона теж не в захваті від такого вторгнення, добре ще, що Ел запропонував пожити на балконі, а не в її кімнаті.

Якщо в «Коконах» читач складає історію з трьох точок зору, то в «Елові та Еві» ми бачимо два погляди на події – Ела й Еви, хоча авторка не дає підказок у назвах розділів. Один погляд – трохи розгублений, бо ж усе незвично, усе інакше, та й хлопець волів би бути на іншому кінці землі, а ще він переживає за маму і сам собі дивується, що потрапив на облік до поліції. Інший погляд – дещо зверхній, бо Ева вважає Ела малюком-селюком, незграбним і недосвідченим, хоча він на рік за неї старший. Але Ева тусить у клубах і дорослих вечірках, і спочатку використовує Ела як прикриття. Ел же дивується, що в нього ніхто не питає «айді» – алкоголь продають і тим, кому не виповнилося 21 рік.

Поступово ракурс змінюється. Після того, як Елові довелося залишитися в Україні ще й на навчальний рік (останній, перед вступом!) він стає впевненішим у собі, уже не почувається таким невдахою (щоправда, якою ціною!). Він більше не намагається вдавати того, ким не є, більше прислухається до себе, а не до «а що подумають інші?». А от Ева виявляється не такою крутою й черствою, як хоче здаватися. І насправді в неї навіть друзів немає, хіба що Любава, яку вона сама вважає тупою куркою. Навіть кохання до старшого музиканта Костика їй примарилося.

Авторка не жаліє своїх персонажів, чим далі, то більше ускладнює їм життя і як маніяк-науковець спостерігає, чи вдасться їм виплутатися з чергової халепи: а якщо додати ще таку детальку? А Ел і Ева заплутуються все більше: якщо на початку вони ходили на вечірки разом, то тепер кожне живе своїм життям, замотується у власний «кокон». Так, ця метафора і тут буде доречною.

Так хочеться сказати їм: та поговоріть же, підтримайте одне одного, але ні – не чують, помічають, аж коли обом стає дуже зле…

Підлітки в Наді Білої зображені відверто й без рожевих окулярів. У їхньому житті є вечірки, секс, алкоголь, наркотики… Авторка штовхає в цей «коктейль» головних героїв, у них немає шансів спокійно розібратися зі своїми прагненнями й почуттями, вони повинні зануритися в нього з головою, а потім, задихаючись і відпльовуючись, шукати в житті нові сенси.

Мова роману не вичищена, жива, колоритна, до молодіжного сленгу додаються ще й американізми – Ел усе ж таки американець. Попри те, що авторка «мучила» Ела й Еву майже п’ятсот сторінок, завершується роман умовним гепіендом – ну, наскільки він може бути «гепі», коли в Ела – страшна ломка, а Ева пережила спробу зґвалтування. Усе ж таки це не зґвалтування… Чи таки зґвалтування? Принаймні, психологічно… Ева читає вголос «Гаррі Поттера», щоб самій відволіктися і хоч трішки полегшити стан Ела. Їм знадобилося майже п’ять сотень сторінок, десятки халеп, щоб хоч трішки зблизитися…


Батьки


Батьки в романах Стрижевської та Білої дуже різні. Та все ж, якщо не брати до уваги Кіриного батька, їх дещо об’єднує: любов і турбота за власних дітей. Чи це гіперопіка, як у Лінчиної мами, чи намагання грошима полегшити доньчине життя, як у Шушиних батьків, чи ізолювання від світу, до якого вдається батько Ела, коли виявляє, що той жменями ковтає сильні знеболювальні. І якщо ці книжки читають дорослі, то впізнають себе.

Нам так хочеться вберегти їх, наших таких дорослих уже дітей, понакидати «соломки» де треба й де не треба. А їм потрібно інше – щоб ми просто були поруч, коли потрібно, не діймали розпитуваннями, просто мовчали чи, якщо потрібно, слухали. Без повчань, нарікань і класичного «а я ж казала, що так буде!».

Батькам підлітків варто читати книжки, які читають їхні діти. Це і натяк чи нагадування про те, скільки всього відбувається в їхньому житті, і привід до розмов. Тож читаймо young adult разом!

Застереження: на обох книжках є позначка «16+», часто батьки на таке не зважають, а потім піднімаються хвилі хейту авторам, бо дев’ятирічки читають про секс (як було з книжкою Ольги Купріян «Щоденник Лоли»). Саме для того, щоб книжка не потрапила до рук надто юним читачам, видавництва маркують молодіжну літературу, якщо там є відверті сцени, сцени насильства, вживання наркотиків, алкоголю тощо. Це не значить, що ці книжки варто оминати, це значить, що читачі мають бути достатньо дорослими, щоб їх читати. Адже те, що ок для 15-16 років, може справді травмувати в 10-12.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: