Як вивчають літературу у США. Середня та старша школа

Автор: Наталія Ясіновська


Раніше ви вже ознайомилися з першою частиною статті письменниці та перекладачки Наталії Ясіновської про вивчення літератури в молодших класах шкіл США. Нарешті публікуємо продовження – як вивчають літературу у середній та старшій школі та як дають раду на іспитах, якщо у країні немає єдиної програми?

Зверніть увагу: «Шпаргалка» для вчителів літературного читання

Читайте також: Книжкова діаспора, або Хто купує 30 кг книжок


Середні класи: читання як інструмент пізнання


У середніх класах американських шкіл немає літератури як окремого предмета, хіба що, можливо, в деяких приватних або як частина програми для обдарованих дітей – TAG (Talented and Gifted), хоча, нагадаю, шкільні програми дуже відрізняються від штату до штату, але більшість штатів беруть до уваги вимоги Common Core Standards.

Учні продовжують вести читацькі щоденники і щотижня показують їх учителям. Записують назву книжки, автора, коли і скільки сторінок прочитали, чи дочитали книжку, якщо ні, то чому. На початку року вчитель дивиться, хто з якою швидкістю читає. Від цього залежить індивідуальне завдання на щодень (кількість сторінок) і поділ на групи. По п’ятницях клас пише якусь творчу роботу по прочитаному. Зазвичай учні не обмежені обсягом чи формою викладу думок. Бувають, звісно, й конкретніші завдання: написати інтерв’ю з персонажем чи його біографію тощо.

Це стосується вільного читання. Що ж до обов’язкових для вивчення творів, цікавим є те, що у більших школах є конкретні списки, а вчителі менших шкіл обмежені лише вже згадуваними стандартами і фінансуванням, тобто мають більше свободи у виборі книжок. За рік на уроках вивчають 4–6 книжок. І вчителі задоволені, що мають досить часу на глибоке читання, коли не потрібно гнатися за кількістю, зате можна детально проговорити непрості питання: родина чи обов’язок (якщо йдеться про війну, і родичі опинилися в різних таборах), коріння расизму тощо.

Колись я вже писала про те, що, коли моя донька була в сьомому класі, вони вивчали книжки про Анну Франк. Найсильніша група читала «Щоденник Анни Франк». Решта – адаптований щоденник, спогади подруги про Анну Франк (Memories of Anne Frank: Reflections of a Childhood Friend by Alison Leslie Gold) та інші книжки. Кожен член групи щоразу отримував інакше завдання: вигадати питання по прочитаних розділах (щоб зрозуміти, хто читав, а хто – ні), знайти в тексті невідомі слова й виписати їхні значення тощо.

Мене тоді вразило те, що учні не лише читали книжки, а й глибше занурювалися в історію Анни: на сайті www.annefrank.org вони могли «ходити» будинком, де вона переховувалася, натискати на речі й детальніше з ними ознайомлюватися, а потім їздили на виставу, поставлену студентами місцевого коледжу за щоденником Анни Франк.

З прочитаного у восьмому класі запам’яталося «Світло в лісі» (The Light in the Forest) Конрада Ріхтера – про білого хлопця, який ріс із індіанцями. Поки читали цю повість, учні готували презентації про різні племена індіанців – так література поєднується з історією рідного краю.

Серед інших прочитаних книжок – «Різдвяна історія» Чарльза Діккенза та «Удар грому, почуй мій плач» (Roll of Thunder hear my cry) Мілдред Тейлор – розповідь дев’ятирічної чорної дівчинки про те, як жилося афро-американцям у південних штатах у 30-х роках минулого століття. Коли вони мусили ходити до школи пішки, і щодня повз них проїжджав автобус із білими дітьми. Коли у школі їм видавали старі підручники, які вже не були придатні для білих дітей. І, звісно, ще багато інших подробиць, які допомагають краще зрозуміти і Велику депресію, і лінчування, й сегрегацію. Цікаво, що «Удар грому» отримав медаль Ньюберрі у 1977 році, але в той же час є однією з книжок, які часто підпадають під заборону у класних бібліотеках (на вимогу батьків) через расизм та образливі висловлювання.

Програмні твори здебільшого читають на уроках, вголос, разом із учителем. Часом у ролях розігрують певні сценки. Час від часу додому задають прочитати один чи два розділи. Так учителі впевнені, що всі прочитають/почують якщо й не весь твір, то, принаймні, значну частину. Кожен прочитаний розділ обговорюють у класі, тому вчителі надають перевагу або класиці, або книжкам на важливі теми, як-то Голокост, Громадянська війна, інакшість, прийняття тощо. Якщо по книжці є фільм, обов’язково всі разом його переглядають. Бо ж головне – будь-яким способом донести основний меседж твору.


Старші класи: копай глибше


Програма з літератури у старших класах у різних школах/штатах відрізняється ще більше, ніж у середніх. Пов’язано це з тим, що кожна школа має свої вибіркові курси (отак, старшокласники самі формують свій розклад, тож поряд із обов’язковими предметами є вибіркові). Крім того, старшокласники мають змогу слухати курси, пропоновані місцевими коледжами (їхню вартість оплачує школа), щоб експериментальним шляхом намацати свої інтереси і визначитися з майбутньою професією.

Приблизний список мовно-літературних курсів для 9–12 класів може бути такий:

9 клас – англійська-1: щоденний курс на весь рік, мова разом із літературою;

10 клас – англійська-2 і вступ до ораторського мистецтва;

11 і 12 класи обов’язково мають прослухати один творчий мовно-стилістичний/письменницький курс (Composition або Creative Writing) та один літературний (давньогрецька міфологія, американська, англійська чи сучасна література), а також два курси на вибір, тобто щосеместру 11- і 12-класники мають мовно-стилістичний/письменницький або літературний курс.

Звісно, можна не обмежуватися чотирма і прослухати всі шість курсів, а можна на додачу вибрати ще й поглиблене ораторське мистецтво й літературні курси, які пропонує коледж.

Composition зосереджений на структурі, написанні різних типів есеїв. Ну а Creative Writing на те й creative, щоб творити – поезію, прозу в різних стилях і жанрах.

На курсі «Сучасна література» старшокласники читають – сюрприз! – твори сучасників. Серед них, наприклад, – науково-фантастична дистопія «Першому гравцеві приготуватися» Ернеста Клайна. Роман вийшов 2011 року, а 2017 року – український переклад у «КМ-Букс». 2044 рік, від похмурої реальності люди рятуються у віртуальному світі й намагаються відшукати там три ключі, які сховав його творець, бо хто їх знайде – отримає у спадок його мільйони.

Ще один текст – «У пошуках риби», мемуари Антуана Фішера («Finding Fish: Memoir» Antwone Fisher, 2001), який народився у в’язниці, де перебувала його мама-підлітка, його батька застрелили незадовго перед тим. Поневіряння по притулках, пережите насильство, зокрема й сексуальне, прийомні сім’ї – цього досить, щоб зламати дитину. Але Антуан не зламався, він прислухався до соціальних працівників, учителів, які заступалися за нього, піднімався і йшов далі. Одинадцять років служби у військово-морських силах Америки зміцнили Фішера. Тепер це – успішний письменник, сценарист і продюсер. У 2002 році за цією автобіографією вийшов фільм із Дензелем Вашингтоном.

Після прочитання книжки старшокласники обов’язково переглядають кіно, якщо таке є, – таким чином література пов’язується з масовою культурою, стає ближчою і зрозумілішою. Уявляєте, що українські старшокласники у межах шкільної програми читають твори Олени Рижко чи Володимира Арєнєва, а потім дивляться екранізації? От і я – ні, а хотілося б…

Загалом же старшокласники так само мають читати книжку за місяць на вільне читання і кілька обов’язкових разом із класом. Учителі намагаються підібрати книжки, цікаві й корисні для їхніх учнів. Отак, у дев’ятому класі в нашій школі читають «Ромео і Джульєту» і ставлять по ній сценки, ще, серед іншого, – «7 звичок високоефективних підлітків» Шона Кові. Ця книжка необов’язково потрапляє в поле зору підлітків, але якщо вже її вчать у школі, то, може, якась корисна звичка й причепиться.

Десятикласники продовжують знайомство з Кові, студіюючи «6 найважливіших рішень». Учителька пояснює свій вибір тим, що це чудовий нонфікшен, який, до того ж, вписується у шкільну ініціативу «Лідер у мені». На додачу до програмних творів вони мали обрати нонфікшен і щось із класики. Разом із класом читали «Перлину» Джона Стейнбека, «Сон літньої ночі» Шекспіра і «Сепаратний мир» Джона Ноулза.

Для засвоєння матеріалу вчителі використовують різноманітні групові дискусії, сократові семінари, а до «Сепаратного миру» влаштували суд, бо у творі шкільний клуб влаштовував суд над одним із своїх членів.

Цікаво, що книжками забезпечує клас учитель. Немає хрестоматій, не потрібно шукати щось у бібліотеці. Учні приходять на урок, і якщо вони починають, приміром, вивчати Кові, то вчитель роздає кожному примірник Кові, який потім потрібно повернути у класну бібліотеку. Тут, очевидно, можна згадати питання фінансування школи. Уже згаданого Кові закупили для школи в рамках програми розвитку особистості «Лідер у мені». Тож, навіть маючи певну свободу у виборі текстів, учитель мусить думати про те, чи виділить школа гроші на певні книжки.

Ще один цікавий момент – стандартизоване тестування, потрібне для вступу до коледжу чи університету (ACT, SAT). Один із обов’язкових блоків – це читання. Не знання літератури! Воно й зрозуміло, якщо немає єдиної програми для всіх. З чотирьох текстів, до яких дають 40 питань, лише один – літературний твір чи уривок твору, тож не потрібно запам’ятовувати дати виходу поетичних збірок чи боятися забути, кому належать наведені рядки…

Викладання літератури у США відрізняється від того, до чого ми звикли в Україні: учителі мають більшу свободу у виборі книжок, вивчення текстів неспішне, на кожен твір відводиться досить часу, більше уваги приділяється сучасним текстам. Цікаві творчі завдання, обговорення і презентації вчать школярів краще формулювати думки, обстоювати свою позицію і впевнено представляти свої напрацювання. Безумовно, що ці вміння знадобляться їм у майбутньому, і їм легше буде виступати перед публікою.

Але ось чи добре, що у старших класах така незначна присутність літератури – не впевнена. Певне, як завжди, варто шукати золоту середину. Щоб і не намагатися увіпхнути в голови школярів побільше творів, образів і цитат, але все ж ознайомити їх і з видатними творами минулого, і з талановитими сучасниками.

Print Form
Подiлитись:

Додати коментар



Читайте також: