All posts by Наталія Ясіновська

Як вивчають літературу у США. Молодша школа

Підходи до вивчення літератури в Україні та США дуже відрізняються. Як саме? Про це розповідає письменниця, перекладачка та мама двох школярок Наталія Ясіновська.

Нагадаємо, що в БараБуки є окрема рубрика #Нове_Читання, де можна взяти багато прецікавих ідей для заохочення дітей до читання. Ці методи пройшли апробацію в учителів, тож ми сміливо можемо сказати: вони діють!


Заохочення до читання

Уроки читання у молодших класах проходять за чітким планом. У понеділок клас із підручника читає якусь історію – це може бути фікшен чи нон-фікшен, проза чи поезія. З цим текстом вони працюватимуть цілий тиждень. Закріплюватимуть нові слова: читатимуть додаткові тексти, виконуватимуть вправи, писатимуть свої речення. Читатимуть історії схожої тематики. Якщо основний текст, наприклад, про мандрівку кораблем із Європи до Америки, то можуть ознайомитися зі схожими історіями про еміграцію, обговорювати досвід своїх далеких чи не дуже предків. Основний текст із читанки працює на розширення словникового запасу, розпізнавання різноманітних жанрів та художніх засобів. У п’ятницю за ним пишуть підсумковий тест.

Крім уроків читання, є час на «тихе читання», коли діти читають обрані ними самими у класній чи шкільній бібліотеці книжки. До шкільної бібліотеки вони ходять один раз на тиждень – кожен клас має свій день і час. У класній бібліотеці можуть обирати книжки хоч щодня.

Зазвичай клас поділений на кілька груп, залежно від рівня lexile. Це не просто словниковий запас, а рівень розуміння тексту. Для його визначення школярів тестують двічі на рік. Діти читають кілька уривків, самі обираючи спрямування тексту: спорт/тварини/природа/люди/детективи/фантастика тощо, а потім відповідають на запитання.

Для кращого розуміння наведу кілька прикладів. На другий клас очікується лексайл 420-620 балів. Третій – 620-820. Четвертий – 740-875. Звісно, це орієнтовні показники. У когось може бути менший лексайл, у когось – більший за орієнтовний, але саме для того дітей ділять на групи, щоб їм було комфортно читати й розвиватися. Хто може читати складніші тексти – не зависає на книжках-картинках, а кому потрібно більше часу, той не стресує, що відстає від однокласників. Наведу ще кілька прикладів із книжками: «Джуді Муді» Меґан МакДоналд – 530; «Айседора Мун іде на балет» Гарріет Мункастер – 570; книжки про Гаррі Поттера Джоан Ролінґ коливаються в межах 880-1000. Рівень лексайлу визначається за частотою вживаних слів і довжиною речень.

По книжках, які діти читають самостійно, вони проходять тести. За чверть (два місяці) мають прочитати (і пройти по них тести) чотири книжки відповідно до свого рівня лексайлу. А тепер найцікавіше – де ж знайти ці тести? Чому кажу «найцікавіше», бо, як на мене, цей досвід було б добре запозичити і в українські школи. Тож розкажу трохи детальніше про Scholastic і Reading Counts.


Що таке Scholastic і Reading Counts

Вікіпедія дає таке визначення: «Scholastic Corporation – американська видавнича, освітянська та медіа-компанія, яка видає та розповсюджує комікси, книги та навчальні матеріали для шкіл, батьків і дітей. Продукція поширюється через інтернет-магазин та школи – через читацькі клуби та ярмарки».

Ось уже майже сто років такий потужний ресурс як Scholastic займається промоцією читання. Це більше, ніж видавництво, що забезпечує школи книжками. Scholastic має спеціально розроблені для вчителів програми, систему пільг та бонусів при замовленні книжок та журналів, проводить ярмарки.

Двічі на рік, восени й навесні, у школах відбувається книжковий ярмарок. Для учнів початкової школи – це надзвичайна подія! До неї готуються заздалегідь: дітям роздають книжкові каталоги, щоб вони могли вибрати щось, на уроках читання вони дивляться буктрейлери. Кожен клас має свій час на відвідини ярмарку. Крім того, після закінчення уроків можна зайти ще й із батьками і придбати те, що сподобалося і на що не вистачило грошей.

Ці ярмарки відбуваються по всіх школах країни, навіть у найменших містечках, тож діти мають змогу придбати новинки, які ще не потрапили до бібліотек.

Окрім ярмарків, видання Scholastic також можна купити через їхній книжковий клуб – онлайн або заповнивши купон і передавши його вчительці. Від таких замовлень подвійна користь: тому що книжки отримує не тільки маленький читач, а й клас (за кожне замовлення – безкоштовна книжка у класну бібліотеку). Учителі активно використовують цю можливість, саме тому у класних бібліотеках часто є книжки, яких немає ще ні в шкільній, ні в міській. Кому ж не хочеться прочитати продовження улюбленої серії чи нову книжку улюбленого автора? Нерідко школярі навіть у чергу стають, щоб прочитати новинки.

А тепер – про тести. Учителі користуються програмою Reading Counts: на сайті є тести до тисяч книжок – як нових, так і класичних. Щоб зарахувати книжку як прочитану, потрібно відповісти на десять питань, допускається три неправильні відповіді. Якщо неправильних відповідей більше – приходь складати тест за кілька днів. Десять запитань вибираються випадковим чином із тридцяти.

Подумати лишень: який масив роботи – вигадати по тридцять запитань до тисяч дитячих книжок різної складності! Але ж як добре потім працює система! Потрібно тільки додавати новинки – діти ж читають, прикро буде, якщо прочитане не зарахується…


Нагороди за читання: книжки, морозиво й желейні хробачки

Заохочувальні призи за читання у різних школах, звісно, відрізняються (їх може й не бути), тому розповідатиму конкретно про нашу й кілька сусідніх, які відвідували, приїжджаючи на змагання чи конкурси.

Зазвичай учні молодших класів не просто читають, а ще й ведуть своєрідний щоденник читача: на листку формату А4 записують автора, назву книжки, дату й кількість сторінок, що прочитали за день. Коли листок заповнений із обох сторін – здають учительці і мають змогу вибрати собі приз: книжку, наклейки, ручки тощо. Але не це головне.

Отак, третьокласники за чверть мають прочитати чотири книжки, написати за ними звіти (назва, автор, головні герої, стислий переказ сюжету, чи сподобалася книжка і чому) і скласти тести. Тільки після написання звіту й складання тесту (в бібліотеці за комп’ютером) книжка зараховується. Активних читачів наприкінці чверті чекає винагорода.

Першої чверті це було морозиво. На великій дошці у класі діти чіпляли зароблені «елементи» десерту. За одну прочитану книжку учителька давала картонну мисочку, за другу – власне морозиво, третю – шоколадний сироп, четверту – зацукровану вишеньку. Ті, хто прочитав більше чотирьох книжок, заробили собі ще вершки і кольорову присипку.

У другій чверті на дошці замість мисочок кріпили стаканчики для гарячого шоколаду та інші «складники» – власне шоколад, зефір тощо. У третій чверті був десерт із жувальними хробачками: у стаканчик треба насипати земельки (шоколадного печива), ще там чогось, ну і посадити самих хробачків. В останній чверті нагородою був додатковий час на шкільному майданчику (хтось сидить над книжками, тоді як активні читачі бавляться на сонечку).

Звісно, діти можуть з’їсти морозиво чи випити гарячого шоколаду і вдома, але ж то не те відчуття! Зароблене своєю працею набагато смачніше!

Крім того, кожна прочитана книжка оцінюється в певну кількість балів, залежно від її складності (все там же, Reading counts). Так, наприклад, історії про Гаррі Поттера «коштують» 38-40 балів, «Мандрівний замок Хаула» Діани Вінн Джонс – 17, а «Навколо світу за вісімдесят днів» Жуля Верна – 19.

Для чого потрібні ці бали? По-перше, на стіні у фоє школи висить «таблиця рекордів», де можна подивитися, хто скільки читає. По-друге, за кожні отримані сорок балів можна вибрати безкоштовну книжку. А по-третє, найактивніших читачів укінці року буде відзначено призами.

І, скажу я вам, конкуренція – рушій поступу. Деякі читачі на початку року лінувалися проходити тести: «Це нудно! Краще я в той час почитаю». А потім побачили, що в таблиці попереду люди, які читають значно менше. Звісно, це обурює, тож треба скоренько взятися за тести, щоб показати, чого ти вартий. А якщо наприкінці року отримаєш читалку чи гірку книжок – хіба зусилля не були того варті?

Деякі школи за заповнені читацькі щоденники видають сертифікати на маленькі піци чи печиво. Було би бажання, а спосіб заохочення можна знайти. Одразу ж пригадується ініціатива книгарні-кав’ярні «Моя книжкова полиця» в Києві, коли вони пригощали какао за дванадцятки. Гадаю, схожу ініціативу можна було б запровадити й за прочитані книжки.

Далі буде: чекайте продовження матеріалу від Наталії Ясіновської 🙂

Книжкова діаспора, або Хто купує 30 кг книжок

Живучи закордоном, доводиться звикати до нових смаків або шукати замінники, щоб улюблена страва смакувала, як удома. Але є речі, які нічим не можна замінити. Це – книжки українською.

Читайте також: Мобільні бібліотеки. Американський досвід

Українська дитяча література як культурно-свідома відповідальність

Як купують?

Хочеш українську книжку – шукай шляхи, як її роздобути. Здавалося б, найпростіше – знайти онлайн-крамницю з українськими товарами. Та біда, що такі крамниці довго не живуть: невигідно. Ціни зависокі, і виходить простіше за нагоди скупитися в Україні або замовити щось родичам. Та й, що стосується книжок – це здебільшого сучасна класика на зразок «Улюблених віршів». Новинок там не знайдеш.

Те саме можна сказати про розкладки на українських фестивалях, святах при церквах – обмежений асортимент і зависокі ціни. І навіть якщо я розумію, звідки та ціна береться (людина мусила привезти з собою чи заплатити за пересилку книжок, плюс плата за дозвіл торгувати), моєму гаманцеві від цього не легше, тож доводиться шукати інші шляхи.

У докарантинні часи багато хто скуповував книжки під час візитів до України. І навіть якщо вони не поміщалися в багаж, можна було доплатити за додаткове місце, це все одно вигідніше й надійніше за пересилку. Наразі найоптимальнішими є два варіанти – замовляти в Україні або купувати через читацькі групи у фейсбуці. Деякі книжки є й на Amazon, на Ebay, але це крапля в морі і, знову ж таки – кусючі ціни.

Із замовленнями в Україні також не все так просто, бо й досі не всі видавництва та онлайн-крамниці відсилають книжки закордон. Серед тих, які відсилають, зокрема, «Моя книжкова полиця», «Книгаренька», ВСЛ, «Урбіно», «Ранок», «Наш формат». (Якщо знаєте інші крамниці, доповнюйте список, я назвала ті, в яких замовляла або я, або мої знайомі.) Часто малі видавництва готові надіслати замовлення у будь-який куточок світу, але якщо тобі потрібно дві-три книжки, то пересилка буде дорожчою за самі книжки.

Інша проблема – оплата. Навіть серед тих крамниць, які пропонують пересилку закордон, не всі приймають картки іноземних банків. Можна, звісно, домовитися з родичами, щоб вони заплатили, а потім переказати їм гроші за допомогою Moneygram, наприклад. Як бачите, шлях до української книжки з-за кордону непростий і тернистий. Так що є куди рости і вдосконалюватися.

Отже, ви вирішили замовити книжки онлайн. Можна купити одразу у видавництві чи онлайн-книгарні, яка пропонує книжки різних видавництв. Можна купувати на видавничих розпродажах і акціях, а також спільних закупівлях, щоб побільше й подешевше. Тут уже точно знадобляться родичі чи друзі – щоб зібрати всі ваші книжкові скарби, гарненько запакувати й відправити вам. Зате скільки ж щастя, коли тобі приходить 25-30 кг книжок! Так, тут, у Штатах, ми рахуємо книжки кілограмами!

Хоча особисто я не можу стільки чекати, бо ж хочеться новинок! Тому мені посилки приходять частіше (ах, це солодке очікування!), але менші. Трапляється, що посилки губляться, – рідко, але таке буває. Тому не всі довіряють Укрпошті, а надсилають замовлення через «Meest» (що не робить книжки дешевшими…).

Якщо ж немає сил чекати посилку з України, можна відстежувати книжки, які виставляють на продаж у читацьких групах. Досить активна група у США – Books Buy&Sell Ukrainian. Як зрозуміло з назви, учасники групи купують і продають книжки – як нові, так і вживані. Відповідно, ціни також різняться. Для когось це можливість без зайвих клопотів купити українську книжку, для когось – нагода продати уже прочитану, для якої бракує місця в домашній бібліотеці. Особливо це стосується дитячих книжок: діти виростають, а в місцеву бібліотеку книжку не здаси. Або прочитали новинку – і передали її в нові руки.


Кілька фактів

  • Посилка (авіа) летить з України у США 3-4 тижні (за сприятливих умов), часто – 5-6, а в темні ковідні часи – усі 8-10.
  • Пересилка з України до США додає до вартості книжки $4-4.50.
  • Вартість пересилки часто дорівнює, або й перевищує, вартість книжок.

Що читають?

Попри те, що на «традиційних» розкладках на фестивалях чи в онлайн-крамницях, де книжки – лише один із видів товарів, можна знайти переважно перевірені часом видання, українці у США охоче купують книжкові новинки. За спостереженнями адміністраторки групи Books Buy&Sell Ukrainian Ірини Матвійчук, якщо спочатку у групі охочіше купували книжки великих знаних видавництв (А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, ВСЛ), то тепер менше уваги звертають на видавництво, більше – на зміст, тож активно купують книжки невеликих нішових видавництв. На жаль, сучасних українських авторів не дуже знають: учасники групи зазначають, що більше оглядів і відгуків трапляється на перекладні видання. Відповідно, купують частіше переклади. Зокрема, тих книжок, які відомі й добре знані у США – Джулію Дональдсон, Роба Скоттона (серія про Сплета). Серед українських авторів знають і купують Сашка Дерманського, Юрія Винничука, Наталію Чуб, Сашка Лірника, Івана Андрусяка, Надійку Гербіш, Катерину Міхаліцину.

Як і в Україні, батьки стають усе вимогливішими до книжок, які вони читають своїм дітям. І хоч у дитячій книжці особливо важливе художнє оформлення, не менш важливий і зміст. Наприклад, Дід Мороз – явно зайвий персонаж, тож дивує його присутність у дитліт. А малих читак українського походження ще й плутає неймовірно. Миколай, Санта, Дід Мороз – то хто ж є хто і чому їх так багато?

Зрозуміло, що батьки звертають увагу на мову. Для дітлахів, народжених у Штатах, чи тих, хто вже якийсь час живе тут, важливо працювати над мовою – підтримувати, вдосконалювати, збагачувати. Тому хочеться читати гарною соковитою мовою, без русизмів. Русизми добряче відвертають від книжок (насамперед батьків, які виловлюють ці моменти), навіть якщо це гарно оформлене видання.

Юним американцям українського походження також незрозумілий суржик чи російська транслітерація як прийом. Можу навести приклад з власного досвіду. Я читала доньці «День усіх білок» Ірени Карпи. Скажу чесно, спокусили мене ілюстрації Наталки Гайди. Не аналізуватиму всю повість, бо це не є метою статті, скажу лише, що моя восьмирічна донька абсолютно не розуміла персонажів, які говорили російською. Тож я просто перекладала їй українською. Це не претензія і не зауваження, кожен автор сам обирає способи вираження свого задуму. Просто факт, що дітям, які народилися і ростуть в інших країнах, оці вкраплення російською – все одно що китайською.

Для відчуття ритміки й мелодики мови важливо читати дітям поезію. Але не все так просто. Найменші добре сприймають простенькі віршики, бо йдеться навіть не стільки про зміст, скільки про настрій, емоцію, яку передає дорослий. А вже трохи старші, більш орієнтовані на зміст, не завжди розуміють асоціації, жарти, мовні ігри, бо чим старші діти, тим більше в їхньому житті англійської й американських реалій.

За словами Ірини Матвійчук, найбільше купують книжки на 4-7 років. Це вік, коли батьки багато читають дітям. Пізніше ж діти все більше читають самі, беруть книжки у шкільних і міських бібліотеках, а українською часто не можуть подужати те, що б їм було цікаво. Тому, на мою думку, важливо чимдовше читати дітям уголос. Старшій доньці ми з чоловіком читали років до одинадцяти. Звісно, вона тоді вже багато (дуже багато!) читала сама, але оці спільні читання дуже зігрівали нас. Це час, проведений разом, це теми для розмов, спільні словечка і жарти, які надовго лишаються з вами. «Що ж ти за створінькало таке?» – можемо сказати до кота. Це з «ВДВ» Роалда Дала. Чи: уррра-ууу! (Серія про Малого Вовчика Іана Вайброу). Або ж золота фраза пана Белло, якого вигадав Пауль Маар: «Цукерки – це заужди добре». Це те, що не забувається. І підтримує рівень української також J.

Книжки – це не лише спільний час, розвиток мови, це ще й вікно в Україну. На жаль, не всі родини мають змогу часто навідуватися до українських родичів. Відповідно, діти мало знають про життя в Україні. І отут книжки відчиняють двері в інший світ, бо ж садочково-шкільне життя в Україні й Америці суттєво відрізняється. Це чудова нагода відповісти на кілька «чому» і розповісти про власні шкільні пригоди й переживання. На дітей чекає купа відкриттів: у школі не було комп’ютерів? Не було смартфонів? Ви не могли подивитися мультики, коли хотіли? На обід у школі не їли піцу?!?! Мамо/тату, та як же ви вижили!? 🙂

Чого бракує?

Одне з перших складних завдань для батьків дітей-білінгв – навчити читати мовою, якою малюки не спілкуються в садочку чи школі. Моя старша донька читала буквар, бо вже вміла читати, коли ми переїхали до США. Для навчання молодшої я використовувала картки зі складами, з яких пізніше ми складали слова. Буквар для неї був складний і нецікавий. Тож ми просто читали слова, а потім речення із її улюблених книжок. Та все ж було б гарно мати простий і цікавий буквар, з яким і батькам було б легко працювати, і дітям цікаво навчатися.

Одразу за цим можна озвучувати й наступні потреби – прості книжки для читачів-початківців, не більше як на 2-3 речення на сторінку, щоб не налякати малих читайликів. Наступні етапи добре заповнюють книжки «Читальні» від видавництва «Ранок». А потім – знову прогалина. Дитина ще не розчиталася, сама ще не готова братися за книжки, які їй читають батьки, але вже не хоче читати «малюцькі» книжечки. У США видають багато chapter books (книжок із розділами), розрахованих саме на таких читачів. Це динамічні історії, поділені на зовсім короткі – 1-3 сторінки – розділи. Вони дуже допомагають розчитуватися і вірити у свої сили: «Я прочитав аж два розділи!»

Ще на цьому боці океану дуже хотілося б побільше дитячого нон-фікшену з історії й культури України. Це ніша, яку зараз впевнено заповнює видавництво «Портал», створюючи яскраві, цікаві й сучасні книжки. Сподіваюся, їх буде ще більше, і вони полюбляться маленьким читайликам з українськими коренями по всьому світу, бо історія і культурні традиції – це ниточки, які нас пов’язують.