All posts by Христя Нечитайко

Хто про кого дбає?

Поки ще зима, у вас є шанс зустріти величезну білу істоту, що нагадує снігову людину. Ці істоти теплі й добрі, вони піклуються про своїх дитинчат і ховаються від людей. Звуться вони «снігові тепли», і зустріти їх можна у новій книжці Катерини Бабкіної «Сніговий тепл».

«Віддавна звик чаїтися, – сумно сказав дідусь. – Ховатися, не казати зайвого, висовуватися поменше… Так і не відвикну. Бабуся твоя ду-уже цього не любить»

Це фентезійна казка, що починається цілком по-реалістичному – з переїзду самостійної мами та її сина у старий-престарий, практично аварійний будинок у центрі мегаполісу. Будинок, або ж «оселя», як називає його Мік, головний герой книжки, – давнє «гніздо» родини хлопчика. Тут жив його дідусь, тут мешкали і його предки до того, як влада відіслала їх далеко – імовірно, десь у Сибір. Саме там дідусь уперше й зустрів снігового тепла, там-таки закручуються стосунки двох видів, коли одна родина рятує іншу, а та у свою чергу допомагає навзаєм. Разом із Міком ми дізнаємося про історію родини дідуся, про заслання й виживання в суворих умовах краю СРСР, а також про втечу й переховування свого справжнього імені практично все подальше життя. Як «важкі» таємниці впливають на дорослих і як, у свою чергу, впливають на дітей – провідна тема книжки Катерини Бабкіної. Друга тема – до чого призводять ситуації, коли діти беруть на себе відповідальність, яку мають нести дорослі. «Твій дідусь вічно все приховує, криється, замовчує. Я гадаю […], так чинити не слід. Бодай тому, що це в собі самому дуже важко витримати. Майже неможливо», – каже Мікові бабуся.

Мікові, або ж Міколаю, сім років. Він ходить у другий клас у нову для себе школу. У старій залишилися його друзі. Самотність, вибудова довіри – ті проблеми, з якими доведеться зіткнутися малому. Це якщо не рахувати інших, як-от випадково знайдене дитинча велетенської, невідомої науці тварини; дідусевих таємниць, які він просить нікому не відкривати; і відсутності поряд надійних дорослого – оскільки мама весь час на роботі, щоб заробити їм на життя. Мік переживає крайній відчай, коли заради дідусевих таємниць мусить відштовхнути тих, кого любить. «Нікому не можна довіряти» – істина, яку передали дідусеві, очевидячки, його батьки, що пережили період радянських репресій, і яку дідусь мимоволі передає далі. Як це впливає на дітей, видно по стражданнях Міка. Хлопчик від розпуки навіть занедужує.

У літературі для дітей ми часто стикаємося з тим, коли діти – головні рушії всіх пригод. Дорослі в цей час займаються своїми справами. У «Сніговому теплі» найближчі для Міка дорослі – його мама і дідусь – розгублені настільки, що хлопчик мимохіть бере на себе функцію опікуватися ними. Мік переживає, як мама впорається зі своїм виступом у школі, дізнавшись правду про його стосунки з однокласниками. Він бачить маму нещасною маленькою дівчинкою, яку слід оберігати. Дідусь просить Міка нікому не видавати таємниці снігового тепла, сам не маючи плану порятунку істоти, і Мік мучиться й мимохіть бере відповідальність за дитинча. Хоч він і сам – дитина, про яку слід попіклуватися. Не витримавши напруги, Мік ніби «тікає» у хворобу. А тим часом мама, дідусь і навіть батьки маленького тепла вирішують свої проблеми й готують план дій, щоб нарешті зайняти свою позицію дорослих. (До слова, чи не єдині люди, що від початку послідовно поводяться по-дорослому – няня Злата і вчителька 2 класу пані Катя.)

Що добре: історія загалом жвава й розплутується позитивно. Усі дорослі знаходять опори для себе, щоб відтак підтримати дітей. Адже тільки тоді, коли діти в безпеці (яку гарантують їхні найближчі дорослі), зникає тривога і з’являються сили на зростання й дослідження світу. І, без сумніву, – на те, щоб святкувати життя.

Феномен 36 і 6 котів

Понад 160 тисяч примірників серії «36 і 6 котів» і сувенірка, безліч шанувальників і шанувальниць, розтягнені на цитати фрази персонажів – без сумніву, це ознака успіху в нашому літературному світі. У чому ж секрет популярності «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко, серії, що від першої книжки розлетілася до вдячних читачів і читачок (загальний наклад першої книжки – 79 тис примірників, і ця цифра щодня росте)?

У мене є кілька версій.

Зображення з сайту starylev.com.ua

Перша – це величезна кількість різних персонажів, із якими діти можуть асоціювати себе. Хтось усе коментує, як Коментатор Чорний Кіт, хтось весь час потрапляє в бійки, як Голота й Кутузов, хтось малий у великій компанії і весь час плентається під ногами, як малі кошенята. А хтось велично споглядає все з висоти свого досвіду й благородного походження, як Баронеса. Кожен із котів має свої особливості мовлення й поведінки. Усім є місце в котячій великій родині, і всі вони попри різність – команда.

Друга версія – про вибір персонажів. Хто не любить котиків, та ще й майстерно намальованих ілюстраторкою Наталкою Гайдою? Герої намальовані як персонажі мультфільму, а оскільки текст дуже динамічний і комічний, то й уяві художниці є де розгулятися, промальовуючи характери персонажів.

Ілюстрації: Наталка Гайда

Третя версія – універсальність проблематики, проте водночас і локальний колорит, що дозволяє авторці безкінечно розбудовувати життя котів і їхніх двоногих друзів. Серіальне продовження було логічним, адже характери виявилися такими живими, що саме по собі їхнє співіснування провокувало конфлікти, комічні епізоди й пригоди.

Однак погодьмося, що якби не успіх першої книжки серії, решти могло б і не бути. Як свідчить керівниця відділу PR & Marketing «Видавництва Старого Лева» Оксана Зьобро, «діти не просто надихнули, а буквально взяли в облогу Галю, випрошуючи її спершу написати продовження першої книжки, а потім не зупинятися і писати далі і далі».

Однак припускаю, що якби наступні книжки були написані менш вправно, серія могла б «заглухнути» на півслові – і не було б ні пригод котів-детективів і партнерства з майже сотнею бродячих собак, ні котів-компаньйонів і зворушливого сюжету про будинок стареньких, ні котів-рятувальників і важливого сюжету про межі допомоги. «Цей текст унікальний, бо він надається до різних жанрових інтерпретацій, – коментує головна редакторка ВСЛ Мар’яна Савка. – І можна легко собі уявити і власне мюзикл на сцені, і мультиплікаційний фільм, і книжку з додатковою реальністю». Властиво, забігаючи наперед, скажу, що у 2018 році відбулася прем’єра італійського мультсеріалу «44 коти», творці якого скористалися прийомами, які задовго до того використала у своїй серії Галина Вдовиченко. Наприклад, у серіалі є кіт Фрикадель, а у книжці – Сордель і Ля Сосис. У серіалі – киця Міледі, а у книжці – Баронеса. Цікаво, як виглядає ця історія у правовому полі, оскільки перша книжка української серії вийшла за три роки до італійського мультика.

«Моє ім’я Голота, і все у житті залежить від того, як на це поглянути. Візьмімо, наприклад, нормальну людську температуру. Тридцять шість і шість, правильно? Температура здоров’я. А сорок два – це не просто погано, це – гірше не буває.
Тридцять шість і шість – добре, сорок два – жахливе неподобство. Залежно, як подивитися на одні й ті ж цифри!.. Нас тут рівно тридцять шість і шість, тридцять шість дорослих та шестеро маленьких. Хороша цифра. Цифра щастя, здоров’я та гармонії. А про цифру сорок два ми навіть не згадуватимемо, гаразд? Домовилися?»

Четверте – не версія, а радже ствердження – історії про котів написані з величезним теплом і гумором. Хоч би який замурзаний і бродячий був кіт, відчувається, з якою любов’ю авторка ставиться до свого персонажа – кожного з кількох десятків (якщо враховувати й собак, які з’являються у другій книжці, то рахунок іде на сотню з гаком). У кожному зі своїх персонажів Галина Вдовиченко бачить прихований чи явний талант – а це, погодьтеся, дуже важливо для дитячої книжки.

Нам цікаво спостерігати за тим, як серйозно коти підходять до «мистецтва» дряпопису і як не менш серйозно потім розслідують викрадення картин. Серце тріпоче, відчуваючи любовну лінію Стаса і його нової знайомої. Ми співпереживаємо самотнім мешканцям старечого будинку, в якому так бракувало руху – і чотири десятки котиків додають будням стареньких вітальності.

Повертаючись до феномену «36 і 6 котів» (чому аж ніяк не 42, читайте в рецензії Ірини Гищук), найвірогідніше, зійшлися вкупі всі ці важливі складові, адже в дитячій книжці неможливо схибити ні в тексті, ні в оформленні, ні в позиціонуванні. Я також запитала в авторок серії «36 і 6 котів», у чому ж популярність їхніх героїв.

Галина Вдовиченко, авторка:

Сказати, що діло в героях – котах; чи в їхній кількості, чи в тому, що там немає авторського загравання й повчань, що те і се … – то «так», і «ні» одночасно на кожен варіант відповіді. Я не знаю, чому «36 і 6 котів» такі популярні. Адже я всі книжки пишу з однаковою любов‘ю. Але не всі так сприймають читачі. Мабуть, тут зійшлися в одній точці кілька важливих факторів і посилюють один одного. Я знаю, що кожну наступну книжку з цієї серії відпускаю з рук із відчуттям «здається, вийшло». Якби цього не було, посунула б її вбік, і нехай дозріває. Якщо зникне це відчуття або бажання розказати наступну історію, якщо мені не буде цікаво писати далі, я поставлю крапку.

І варто, звісно, додати, що все має значення – ілюстрації Наталки Гайди, рівень поліграфії, це все важливо.

Наталка Гайда, ілюстраторка:

Я вам чесно скажу, що це і для мене велика загадка! Може, тому, що це котики і так багато персонажів. Завжди є в кого погратися. Може, тому, що це якась дуже спокійна направду річ, воно більше нагадує японський жанр, не знаю як українською, російською «каждодневность», коли ти досить глибоко занурюєшся в якийсь світ, і бачиш, як там працюють найменші речі. Плюс деякі коти досить харизматичні: з досвіду, коли людям подобаються персонажі, вони хочуть їх бачити, мати поруч, а це тягла річ, і постійно виходять продовження… Але по-чесному, мені важко зрозуміти якусь чітку причину їх популярності. Вочевидь, сталися правильний час і місце!

Абетка з сюжетом

Абеток на нашому книжковому ринку, здавалося б, море, однак усі – актуальні. Бо щороку підростає нова частина читаченят, яким настав час учити літери. І для кожного й кожної підходить якийсь інший спосіб. Комусь пасує класична абетка з віршиками на кожну літеру, комусь – абетка з висічками, немає єдиного варіанту.

«Одруження Отоя потрапило на обкладинку журналу DOGUE!»

У чому ж особливість «Абетки від Маєчки»? Насамперед у сюжеті: є головний і другорядні персонажі, які ведуть книгодрузяк зі сторінки на сторінку. Тож вивчення літер і слів на певні літери тут поєднано з іншими активностями: дізнатися про цікаві професії, вивчити назви фруктів та овочів, музичних інструментів тощо.

Ілюстрації: Ольга Штонда

Маєчка – відомий персонаж книжок артвидавництва «Небо». Про Маєчку було кілька книжок, тож нове видання може органічно доповнити дитячу колекцію про собачку з притулку. Саме так, Маєчка – собачка, яку «вдочерили» з притулку (про це йшлося в попередніх історіях, яку писали та ілюстрували інші авторки). У цій же книжці зібрано всіх численних друзів собачки – породистих і безпородних, котів, собак та інших тварин. На кожну літеру – мікросюжет від авторки Іли Варіної та ілюстраторки Ольги Штонди. Часто такі мікросюжети подані з гумором чи то в малюнках, чи то в тексті. Ольга Штонда дотепно та емоційно подає локальні кумедні ситуації: наприклад, на літеру «Р» ми бачимо заповнену маршрутку «Київ–Рівне», в яку намагається проштовхатися «крихітка Ру» (пес крупної породи).

Абетка – інтерактивна. Дітям щоразу пропонують або щось знайти на сторінці, або відгадати, що зашифровано на малюнках. Однак моя улюблена історія – на літеру «Я». Тут усі персонажі, які трапляються на сторінках абетки, представляються: я – Маєчка, я – Тео, я – Ліра тощо. Таке символічне самоствердження дуже симпатично прочитується крізь фразу, яку моє покоління чуло тисячі разів: «Я – остання літера в алфавіті» (означало воно приблизно таке: «Не висовуйся і якнайменше думай про себе, бо егоїзм – це погано»). Так, я – остання літера в абетці, але як же міняється сенс фрази, коли йдеться про знайомство, самоствердження й представлення себе.

Переваги самотніх

Діти також переживають складні емоції. Смуток, горе, гнів, роздратування, розчарування – це все не лише про дорослих, але й про малюків. Так само, як і дорослі, діти нерідко почуваються самотніми. Прожити цю емоцію чи знайти собі компанію – вибір у кожного свій. Письменниця Лана Ра у книжці «Як розвеселити самотність» поміщає кожного з героїв у обставини, де вони є самотніми. Хтось лише на мить, хтось – весь час. Як же вийти з цього стану?

«Хто тут? Я сама чи не сама? Сама… Але ж я з кимось розмовляю. І хтось зі мною говорить. А якщо хтось зі мною говорить, то я не сама і не самотня! Хто ж тоді самотній? – і тут Камелія здогадалася. – Самотність самотня! А я весела конячка. Хм. Тоді чому мені оце зараз раптом стало так сумно? Мені не може бути сумно – я весела конячка! А якщо я весела, хто тоді сумний? Га? Ну звісно, то Самотність сумна!!!»

Кожен із персонажів книжки має свій різновид самоти. Конячка Камелія за характером, імовірно, екстравертка, їй стало просто нудно, тож вона вирішує розважитися й покататися на самокаті. Дорогою нібито до Самотності (бо Камелія хоче її розважити, розвеселити) конячка зустрічає інших персонажів. Равлик має алергію, тож вічно чхає й шмаркляє. Через це з ним ніхто не хоче дружити. Мишка всього боїться. Лиса всі бояться, бо він – хижак і завжди голодний. Ніхто й подумати не може, що цей Лис насправді – веган! Пташка комплексує через маленькі крила, через те спілкується з іншими лише в інтернеті. Кабан вочевидь страждає на синдром Діогена і збирає в себе вдома весь мотлох… Кожному з них, і навіть самій Самотності, бракує друзів. Можливо, їх у цій історії таки трохи забагато – різних, не завжди сумісних… Але вони ладнають і все ж кожен по-своєму перестають бути самотніми.

Персонажі Лани Ра – конячка Камелія, Равлик, Мишеня, Кабанчик та інші – вирішують самотність… розвеселити. Їхній «рецепт» проти Самотності (у тексті це й персонаж-алегорія) – знайти собі добру компанію й робити щось веселе. Танцювати, співати, кататися на самокаті, спілкуватися, знайомитися, дружити, книжку почитати. Неабиякий рецепт, може спрацювати! Бентежить лише той факт, що за таких розкладів персонажам не відведено часу, щоб пережити цей стан. Самотність час від часу доводиться переживати кожній людині, дорослій і малій, і часом розвеселитися, знайти компанію немає можливості. Роз’їхалися друзі, пропав улюблений песик, мама з татом далеко – самотність супроводжує нас усе життя, і мало хто вміє щоразу знаходити собі розваги. У книжці «Як розвеселити самотність» якраз бракує персонажа, якому «універсальний рецепт» не допоміг. Якому просто треба побути самому й поплакати, а не гнатися щодуху назустріч пригодам, щоб витіснити неприємний стан.

Книжка «Як розвеселити самотність» – друге дитяче видання в доробку письменниці Лани Ра. Як і попередню книжка «Щоденник котячих мандрів», цю також створено за мотивами анімаційної стрічки. Герої цього разу – повстяні іграшки з вовни, і це додає перчинки в ілюстрування дитячої книжки.

Наприкінці видання упорядники вмістили також купу всього для дитячих розваг (і як «рецепт» від чи для самотності). Діти зможуть вирізати персонажів книжки, приготувати страву за мотивами, пройти квест, заповнити анкету, зробити трафарет і закладку. Усе це вміщено на ошатному крейдованому папері, з якого навіть шкода щось вирізати – ніби псуєш книжку. Гадаю, наступного разу доцільніше зробити окремий додаток-саморобку для того, щоб розвеселити Самотність :).

Закоханий Гусь

Рано чи пізно це мало статися. Славнозвісний фейсбучний Гусь дебютував як персонаж книжки. Це ще питання – для дітей вона, для підлітків, а чи для дорослих, але саме собою це вочевидь подія. Моє серце тішиться, що перша книжка про Гуся є водночас красивою казкою про любов.

Справді, за всіма параметрами «Як Гусь свою любов шукав» – це казка. Навіть починається, як усі казки: «Жив собі на світі один гусь». І мораль традиційна казкова тут також є: «Бо кожен має право на любов. А якщо шукати, то завжди знайдеш». (Як бачите, мову Гуся надійно підшліфували, чим розділили Гуся інтернетного й Гуся книжкового, лише ім’я нагадує про те, що первісно Гусь «розмовляє» не зовсім нормативним варіантом української.)

«Бо всі у світі шукають, кого любити»

«Як Гусь свою любов шукав» – екзистенційна казка, радше для дорослих та підлітків, але за умови активного проговорення – і для дітей, які вже починають цікавитися коханням. За сюжетом Гусь, очевидячки, доходить до певної вікової межі, за якою починається криза – щось не так, звичні речі не радують і не приносять задоволення, у житті явно чогось бракує. Спочатку він вирішує, що бракує мудрості й береться за самоосвіту, відтак піддається спокусам гедонізму, однак проблем це не вирішує. «І зрозумів Гусь, що він у цьому світі сам-один. Нема з ким гусю радість розділити». Книжковий Гусь, як і Гусь фейсбучний, уміє дуже влучно передавати прості життєві речі, спостерігати й передавати важливі істини тим, хто цього найбільше потребує. Це однаково стосується як буденних невдач, так і складних любовних перипетій. Саме тому безліч читачів та читачок (особливо тих, яким за двадцять) упізнає в переживаннях нещасного Гуся себе.

гусь1-13

Слід завважити, що любов тут можна сприймати як широке поняття любові до ближніх (ідеться про платонічні взаємини) або ж як кохання, що передбачає різні ступені чуттєвості. «Мораль» тут очевидна й доволі традиційна на вигляд: без любові ніщо матеріальне не тішить. Утім, далі авторка переходить на інший рівень розмови – про різноманіття й те, чи можлива любов лише до собі подібних, а чи її варто шукати скрізь. Висновок: близьку людину можна знайти не лише серед таких, як ти (гусей – європеоїдів, білявих і блакитнооких, українців, підставте своє), а й серед іноземців, інакших на вигляд (у книжці йдеться про лиса чи лисицю, проте тут можна так само підставити свій варіант), навіть іншого роду чи іншої статі (звертаю увагу, що у книжці не уточнюється, ні якої статі головний герой, ні його партнер).

У цьому сенсі Надьожна (вона ж Надія Кушнір) ненав’язливо пропонує різні прочитання, й у випадку з читачами категорії 7+ батьки можуть самі регулювати, чи розкривати весь спектр сенсів, а чи йти винятково за запитаннями, які ставить дитина у процесі спільного читання. «І хоч інколи любов здається надто дивною, чи неправильною, чи не такою, від неї нікуди не втечеш. Адже у любові свої плани», – властиво, ці слова кожен може тлумачити так, як йому ближче. Можна й Шекспіра коментувати, наприклад! Чи «Катерину» Шевченка. Чи й саме життя, що й робить весь час один мудрий закоханий Гусь.