Свіжа й по-верховинськи нестримна, стрімка, прямовисна навіть Люба-Параскевія Стринадюк закріпилася в добрій традиції не лише видавати на-гора у віртуальну реальність чіткі й незмінно перчені нариси та замальовки в слові, але й раз на рік обертати їх на реальні та якісь дуже вже крафтові по духу книжки. Після етно-повістей із видання «У нас, гуцулів» (2014) та заклично-гойної збірки поетичної прози «До данцу» (2015) навесні цього року вийде нова книжка авторки «Вивчєрики».
Щойно спустившись із рідних гір, ще й не віддихнувши цілком високого повітря Люба-Параскевія витягла з безодні бисагів сирного коника, жменьку скляних кольорових кульок й плетений светр, у ньому любовно завито «Вивчєрики» – правдиву полонинську нірвану для дітей та їх батьків. Цей соковитий та запашний текст хочеться нюшити й гризти, як свіжу соломинку. На відміну від спалахового, ланцюгового візерунку попередніх текстів в оповідці «Вивчєрики» Люба забаює, здається, й саму себе та невідривно, наспівно провадить оповідь від першого враження до глибокого й ласкавого вмиротворення останньої трикрапки…
«Люб, Люб, а хто то – Йванко? Він же є такий? Він ззовні-Йванко чи Йванко-зсередини-Люби?) – Так, десь є такий! Але і в мені є, і в кожному, якщо заглянути вглиб»
З першого півслова вона ніжно занурює нас у гуцульську мелодику та горянський живий неспокій. Через переживання, роздуми та радісне буття малого вівчарика, прості й невимушені образи та сиру, необроблену поняттєвість авторка переливає в читача своє дитяче й вперте зачудування та закохання в гори з полонинами, вівці й ночівлі при ватрі, вічно похилені, неохопні виднокраї та Світ дещо понад світом.
«Вивчєрики», очевидно, значно більше, ніж книжка про шкільнятко з незвичними еко-вподобаннями чи горянський коан, або словник гуцульської мови, зрозумілий без тлумачення, виходить вона й за межі фахової етнорозвідки гуцульського вівчарського побуту, хоча : – «Я буваю часто влітку на полонинах і навіть мала прекрасну нагоду спостерігати за вівчарями, їсти сиру, якого вони мені щедро кроїли великими кавалками. Ще є такий фільм «Жива ватра» – я опрацьовувала архіви до нього, перекладала діалоги вівчарів з гуцульської на українську, чула їхні різноманітні оповіді і серед них був малий вівчарик… То цей Йванко десь і він також… Тепер, десь три роки тому з’явилася мрія жити на полонин. Мати свої вівці, вівчарити, ходити з овечками полонинами і пасти їх, і таке…)) Бо це насправді справа хлопців! Але якщо вони не хочуть, то можуть і дівчата!» – розповідає авторка.
Сором’язливо-горда з цього Люба-Параскевія сама ілюструвала свою дитячу книжку від обкладинки до звороту – килими й ліжники, колотавки й бербенички з діжками, ялини й зорі, річки, береги, стежки – все тут, все в найтепліших барвах, все хочеться сісти й змалювати, щоб мати собі й вміти назвати. «Христина Лукащук підштовхнула мене до того, аби я спробувала сама намалювати і я потім показувала їй малюнки і аж тоді віднесла у видавництво!»
А я, прочитавши «Вивчєрики», думаю тепер про вівці – і не знаю, я бачила вівці чи ні, направду. Вони буденні, їх образ в узусі так глибоко, що я не знаю, чи мої вівці лишень уявні чи була колись справжня. Бодай одна справжня вівця. І думаю про літо, різнотрав’я, залите сонцем, бринзу й молоко, шовково-сині ночі й колючі зірки й не так вже думаю, як відчуваю й вимріюю себе туди.
Розкішні подарункового рівня видання, ілюстровані, як на художню виставку, – штуки, на яких незмінно спеціалізується «Видавництво Старого Лева». Книжка-медитація і книжка-одкровення, на яких незмінно знається Катя Бабкіна – прозаїк і поетка, сценаристка, редактор глянцю, колумністка, режисерка, та передовсім – авторка особливих на українських полицях дитячих творів. Потужний творчий тандем Бабкіної та Юлії Пилипчатіної стартував 2014 року дитячою книжкою заміських дзен-оповідок про природу речей («Гарбузовий рік»). До завершення 2015-го дівчата видали другу мистецько ілюстровану книжку про «сутність усього суттєвого» для молодших школярів.
Я замислився. «Дякую» належало казати всім, хто щось віддав, подарував, пригостив, допоміг, порадив чи якось тебе розважив. І — хоча з цим мені дуже важко було погодитися, — тому, хто зробив тобі укол, наприклад.
— Щоб зробити приємно тому, хто зробив приємно тобі, — врешті сказав я вголос, а подумки додав: «Або тому, хто зробив тобі неприємно, але корисно».
У своїй другій розмові з малюками Катя зберегла цю свою невимовну летючість, округлість тексту, за тим – відверте й ледь саркастичне зачудування світом, якого нема чого соромитися. Попід тим – нескінченну вигадливість у пошуку кутів і точок, зору й погляду, сприйняття світу й подачі власного – привласненого голосу. У цьому контексті раджу батькам та Міносвіти розцінювати цю книжку як небезпечне щеплення, покликане виробити в малючому організмі вимогу якісної літератури й нехіть до більшості «програмних» матеріалів.
Новий текст набув емпатії до людських персонажів, збагачений безцінним і складним опосередкованим та особистісним досвідом авторки, не знайомим навіть більшості з нас, дорослих і випаруваним у прозору, надлегку субстанцію для інгаляцій, придатну й корисну для дітей. Визрів до осяжної, вголос названої на ім’я проблематики, визнання, усвідомлення та емоційно ефективного прожиття, не позбувшись глибоко притаманного авторському світозмалюванню гумору й дрім-фентезійності.
Найголовніше – яскраво й однозначно оформилася мета цього видання – привернути увагу до дітей, які щодня змагаються з хворобою за право побачити дві найбуденніші речі у світі – сьогоднішній нічний сон і завтрашній, хай і захмарений світанок. На своїй сторінці в соцмережі Катя оголосила, що має на меті зібрати 1 000 000 гривень на користь благодійного фонду «Таблеточки» впродовж 2016 року, з цією метою розгорнуто масштабну медійну кампанію.
Як бачите – допомогти просто, допомогти може кожен і кожна допомога важитиме. Не починайте року без цієї книжки.
На Буковині, кажуть, побутує прадавнє зимове повір’я: «Коли поки ще не розвіявся дух різдвяних веселощів, в одному місці збереться троє харизматичних, креативних та писемних дорослих, які щиро переймуться рівнем світла й радості у світі, то рівно за рік, ще до першого снігу, подекуди, в крайньому випадку – відразу по тому – дітям слід чекати Дива».
І от як воно заповідалося достеменно рік тому: в центрі композиції чарівна й нецьогосвітня Христя Венгринюк, письменниця, художниця, літературознавець та перша серед ельфів кандидат філологічних наук, праворуч – вогнедишний бізнес-лицар, громадський діяч із сентиментом до поезії Святослав Померанцев, дещо лівіше, біля автентичного принт-пресу початку ХV століття – книгар 80-го левелу Василь Дроняк … і все збіглося, і кворум стався, і Диво дітям не забарилося.
Так у Чернівцях заснувалося затишне арт-видавництво «Чорні вівці», в якому зібралися ні багато ні мало – Сергій Жадан, Ірена Карпа, Лариса Ніцой, Тетянка Стус, Любов Відута, Юрій Андрухович, Ервін Мозер, Анатолій Дністровий, Ірина Цілик, Андрій Тужиков, Юлія Косівчук… І це лише ті, кого було видно крізь шиби! У теплі – в добрі, серед запашного сіна, ще й святий Миколай не вирушав у дорогу, у просторих ясеневих яслах покотилися «Чорні вівці» першим покотом – зайчиками й левами.
«У царстві слів нові казки писалися…»
«У царстві лева» («In the lion’s kingdom») – «канонічний», добротний арт-бук, яким би стримано пишалося камерне, нішове британське видавництво і довкола якого ми з вами мали б зараз вистрибувати й хороводити, нетямлячись від радості, бо не так віддавна й так досі нечасто наші дошкільнята одержують у своє розпорядження видання такої краси й класу. Якість видання висока, еко-кольорове рішення твердої тактильно-приємної палітурки зачаровує й зігріває, дорогий папір і мистецька оздоба кожної сторінки стовідсотково підтверджують статус арт-буку.
Христина Лукащук тут майже на повну вмикає свою магію – просто з обкладинки чарівно неформальна малючка запрошує нас і собі зазирнути в означене царство. Уже за першим поворотом ми зустрічаємося з цілком бертонівським левищем, якого хочеться негайно розпитати про все на світі. Чи помічали Ви, як несказанно поєднуються наші весільні деревця з мушлями, а вишиті рушники, очіпки й коралі з дукачами – із ретро-фотокамерами? А барва бетону з кольором соковитої трави? А якщо перше – флористично затрафаречено, а друге – волосся? Що б Ви сказали, коли всією книжкою потрошку розсипано заворожливих квіткових паттернів, пентаклічних візерунків, наївної графіки й усе скомпоновано за законами приватного записника да Вінчі?.. Усе це (а ще безмірно більше не сформульованого мною через брак художньої освіти), уявіть собі, уміщено в книжечку для дітей від 5 років!
Так виглядає виховання смаку змалечку. Так виглядає книжка, розглядання якої з малюками дорівнюватиме відвідинам невеличкої галереї. І таки невимовно добре виглядає.
Крупний розбірливий шрифт, спрощена форма англійського перекладу, порівняно з «округлішим» літературно українським текстом, безумовний освітній ефект двомовності книжки – усе свідчить на користь видання. Читати цю білінгву з дитинчам не просто красиво й приємно, але й, безумовно, педагогічно. Емоційна мерехтливість і непередбачуваність, загадкова забавковість оповідки розкривають і те, з якою радістю над книжкою працювала авторка віршованого тексту Любов Відута.
Загальний тон книжки теплий, пообідній, настрій – містерійний, не без бешкету. Протягом читання головною емоцією є подив, зворушення й ще більше зацікавлення, причини якого майстерно вичергувані, від побутово-фізичних до цілком абстрактних. Виразного завершення книжка не має, тож лишить малого читача на піднесеній та замріяній ноті втаємниченості і м’якої наелектризованості відкритої розмови. З неї варто почати вихідний день і вже точно з цієї книжки варто почати бібліотеку свого улюбленця, незалежно від віку.
Немов як продовження путівника по Інтернетрях мені потрапив до рук яскравий і добротно виданий довідник широко вживаних у віртуальному середовищі скорочень. Якщо ви нещодавно намагалися почитати якийсь підлітковий блоґ, коментарі на Ютубі чи в соціальних мережах або вам випало поспілкуватися в чаті з юним австралійцем/британкою/американкою, гадаю, вам, як і мені, замиготіло в очах від малозрозумілих шифрів латинкою, які, напевно, мали би щось означати… Але що?
Інтернет і сучасні темпи життя змушують нас бути економними й іще економнішими в обсягах висловлювань. Сервіси миттєвих повідомлень в Інтернеті – так звані месенджери – й короткі текстові повідомлення мобільних телефонів, смс-ки не пристосовано до літературно-вензелюватих виписувань, тож їхні радше інтенсивні користувачі вдаються буквально до див абревіації й фактично формують специфічний віртуальний жаргон, що щільно увійшов в повсякденну й навіть ділову англійську (і не лише англійську) мову. Впорядкувати саме цю хитру говірку й спробували для своїх читачів команда ZigZaBur, а вилилася ця непогана ідея у видання – безумовно, добротне, нестандартне й радше корисне.
Якщо ви нещодавно читали якийсь підлітковий блоґ, коментарі на Ютубі чи в соціальних мережах або вам випало поспілкуватися в чаті з юним австралійцем/британкою/американкою, гадаю, вам замиготіло в очах від малозрозумілих шифрів латинкою, які, напевно, мали би щось означати… Але що?
Довідник загалом побудовано за принципом тримовного словника, де меседж-скорочення має тлумачення англійською й один чи декілька варіантів перекладу російською мовою, а також доволі кумедну ілюстрацію, яка допоможе зі сприйняттям і запам’ятовуванням. Рівень перекладу робить видання підручним і зрозумілим якнайширшій аудиторії, від учнів середньої школи до комунікабельних пенсіонерів. Завдяки стислому змісту, алфавітному групуванню та зручному, як наслідок, пошуку книжку можна вдало використовувати для польового перекладу незрозумілих фраз співрозмовника без відриву від бесіди.
Структура видання має й свою неочікувану специфіку: на кожних дві-три сторінки словникового блоку випадає результуюча сторінка дуже багатопланового призначення без перекладу. На цій мультифункціональній сторінці міститься, зокрема, маленьке завдання за пройденим матеріалом, що дієво й інтерактивно. Крім того, сторінка вміщує стислий блок інтернет-говірки впереміш із вуличним сленґом на відповідну літеру алфавіту; частина поданого в цьому окремому блоці сленґу є ніби бонусом, і ніде в словнику більше на неї не натрапляємо, решта ж виразів є і тут, і в словнику, але то ще не все. Наостанок тут-таки за найрізноманітнішими принципами згруповано скорочення, взяті з усього словника.
Групи цих скорочень варті особливої уваги, адже, вірогідно, відображають найповторюваніші ситуації й стани, в яких перебувають співрозмовники в чаті. От що ми тут можемо підгледіти: надибуємо трохи зручних типових блоків – «Вітання», «Прощання» й «Побажання», а також «Вибачення» і «Прохання/перепрошення». Є поміж них і тенденційні групи «Часті питання» й «Безособистісні відповіді на часті питання», «Нуджуся» й «Знудився та/або засинаю», приблизно рівноважні з обнадійливим сектором «Тішуся»,«Вигуки подиву» й «Радість». Водночас левову частку матеріалу складають групи «Злюся», «Гнівні вигуки», «Лайки й погрози» та «Грубощі»; зближуються до агресивної тематики за обсягом лише «Цьоми», «Залицяння» і «Зухвалі звороти». Відтак дуже прошу вас надміру не захоплюватися пришвидшеним спілкуванням і не відмовляти собі час від часу в приємності неквапних, смаковитих, а головне – відвертих, теплих і недвозначних теревенів. ХОХО
Харизматичний, хоч іскри викрешуй, лицар-казкар Сашко Власюк, любий та знаний відвідувачам розмаїтих етнозаходів як Сашко Лірник, майстерно творить довкола себе музично-оповідні містерії вже майже 20 років. Один із найкращих дитячих письменників України, заслужений працівник культури, співець козаччини, менестрель містичної казки запалює серця та уяву дорослих і малих чаром української чортівні.
«Відтоді в нас в селі жадібних не було. І не крали у нас, і двері-замки не замикали, а так – патичком підіпруть, щоб кури в сіни не заходили. А на столі завжди паляниця і глечик з молоком стоять, рушничком накриті. Іде подорожній через село – у будь-яку хату заходь, поїж-попий, рушничком утрись, знов патичком двері підіпри та й мандруй собі далі. І так по всій Україні велося, поки москалі того не перекапустили»
Творчість автора характерна й однорідна, проте має багато іпостасей: у доробку Сашка чотири авторські аудіокнижки в найліпших традиціях лірництва, сценарій повнометражного мультиплікаційного фільму «Про чотири роги і козацький рід» і два художньо-літературні видання добротного подарункового формату. Колісна ліра, дримба, варган, бубон, барабан, дар перформансу аж до навіювання, щире залучення слухачів, глибоке культурознавче й етнографічне чуття й безмір гордої любові до рідної землі дають творчості Лірника практично недосяжний для суто книжкових авторів розмах вдячної аудиторії – недаремно він має учнів в Україні й далеко за її межами.
Перше видання «Казок Лірника Сашка» вийшло друком 2011 року в київському видавництві «Сіма видає» Олега Петренка-Заневського, щедро та майстерно, радше канонічно, на мій смак, ілюстроване видавцем, мало 32 сторінки й було заплановане як первісток «зібрання казок у трьох книжках». Так, в очікуванні продовження, минуло три літа, а на третій рік, як ведеться, мало щось статися – і сталася книжка друга, зовсім інша. Чарівники й музики на свій лад, культурні діячі, прозаїки й видавці брати Капранови запропонували Сашкові митця-ілюстратора Інокентія Коршунова, й усі разом уже не змогли втриматися, щоб не зробити Книжку…
Не повірите: «Казки Лірника Сашка», київське видавництво «Зелений пес», 72 сторінки авторських фентезійних байок-жахасиків, казок-дум на кожен смак, із неодмінним повчальним елементом у патині історичного серпанку. Селянський побут тісно переплітається в казаннях із потойбічними витребеньками, веселощі – із зажурою, любощі – з підступом, звитяга – з мудрістю; а козацька слава котиться громами понад тою напоєною дивами, любленою Богом землею. Казки Сашкові оспівують щирість і щедрість поміж людей, метикуватість і завзяту вправність у справах, терпіння, відданість і ласкаву сумирність у коханні, усміхнену нескореність перед усілякими невдачами, бідами й напастями, що в них як сам потрапиш – то сам себе й визволиш вишньою поміччю.
Виставкового класу видання у твердій палітурці, я вам скажу, вже оздоблене так оздоблене, відразу й не почнеш читати, не роздивившись: за ювелірною частковою ламінацією обкладинки – каліграфічні віршовані мережива на форзаці з нахзацом, глянсовий цупкий папір, – і це лише початок. Суцільно мальовані заголовки й вірші та понад 40 елементів художньої оздоби тексту на додачу, проте родзинкою книжки безумовно є 30 високохудожніх ілюстрацій, що не поступаються сучасним західноєвропейським анімаціям об’ємністю й образністю вигадки, азійським – живою експресією та символічністю. Навіть прикормлені до нинішньої масової візуальщини чи ігрової графіки дітлахи роздивлятимуться це видовищне видання годинами, розсмаковуючи й собі шматочок високого розважального мистецтва.
Звісно, за суто технічними параметрами видання не є і не позиціонується видавцями як дитяча книжка, проте ніщо не завадить вам, насолодившись рівнем та якістю її виконання й наповнення, відновити цю казкову есенцію до її первинної форми – слова, промовленого в дар. «Казки Лірника Сашка» якнайкраще надаються для розглядання з дітьми й читання вголос, а насичені й об’ємні оповіді обіцяють багато заслуханих родинних вечорів.