Останнім часом українська кіноіндустрія все більше тішить не лише дорослих глядачів, а й дітей. Так на початку 2020 року на екранах з’явився повнометражний фільм для дітей «Пекельна хоругва, або Різдво козацьке», знятий за мотивами твору Сашка Лірника «Про старого козака, різдвяного чорта, чотири роги і козацький рід». Раніше держава профінансувала інший фільм-фентезі для сімейного перегляду за твором Володимира Рутківського «Сторожова застава». За рік до цього в кінотеатрах у прокат вийшов мультфільм «Микита Кожум’яка» за однойменним твором Антона Сіяніки. А цього року на глядачів чекає новий цікавий кінопродукт для дітей від студії анімації Good Deeds Animation, створений за сюжетом книжки Володимира Нікітенка «210 добрих справ».

«– Добра справа, добра справа… Тільки й чути зараз про це. Татку, ну чому ти не зробив свою машину часу так, щоб вона працювала від розетки, а не від добрих справ?
–Як на мене, це чудове рішення! Економимо електрику, і всім краще стає… До речі, скільки ви вже сьогодні зробили?»

Видавництво «ДІПА», в якому вийшла книжка, поширило тизер, а письменник нещодавно анонсував вихід мультсеріалу восени цього року. За словами Володимира Нікітенка, пригоди братика Кіта та сестрички Еммі від початку задумувалися як анімаційна історія, на основі якої має вийти 12-серійний мультиплікаційний серіал.

Ілюстрації до книжки створив художник Андрій Щербак, якого 2016 року БараБука відзначила за найкращий дебют серед художників. Харизматичні та непересічні персонажі Андрія Щербака без сумніву сподобаються сучасним глядачам і читачам. Книжка щедро ілюстрована, часто зображення займають не одну сторінку, а навіть цілі розвороти. Та попри це тексту в книжці теж багатенько, тож читати її краще досвідченим читачам, або слухати, як читають історію дорослі дітям.

«210 добрих справ» – це історія про дівчинку Еммі та її старшого братика Кіта. Їхня родина досить незвична: мама дітей постійно щось випадково ламає або розбиває, тато – вчений-інженер та невгамовний винахідник. Еммі розмовляє з меблями і навіть чує їхні відповіді. Якось татові вдається винайти машину часу, яка повертає стрілки годинника на день назад. Так він намагався попередити всілякі негаразди і капості в родині, але те, що сталося далі, він попередити не встиг. До родини приїжджає дядечко Дезмонд зі своїм потвориськом, батьки гинуть в автокатастрофі, а діти опиняються під опікунством злого і жадібного дядька. Здавалось би, що виходу з такої ситуації нема, якби не машина часу. Тільки вона може повернути все назад і врятувати родину, але спершу треба машину підзарядити. Яким чином? Звісно, добрими справами!

Окрім меседжу про рятівну силу добрих справ, який заклав у своїй історії Володимир Нікітенко, цікавою видається також думка про те, що неживі предмети насправді все чують і відповідно реагують на добре ставлення до них. Так дівчинка Еммі врятувала полковника запасу електророзподільної частини генеруючого з’єднання Трансформатора, а він натомість допоміг дітям збільшити потужність машину часу. На перший погляд, це вміння Еммі – чарівна суперсила дівчинки, завдяки якій діти виплутуються з багатьох халеп, але насправді цією суперсилою наділена кожна людина, і зветься вона – «уява». Таким чином письменник спонукає читачів не лише до гарних вчинків, а й до розвитку власної уяви та гри, яка надзвичайно важлива в дитячому віці.

Усі персонажі в цій історії добре виписані і не випадкові, а деталі мають важливе значення. Навіть якщо на початку історії читачу може здатися, що дивакуватий ботан із сачком там ні до чого, то наприкінці саме цей ботан відіграє неабияку роль у вирішальній битві за машину часу.

Історія про захопливі пригоди Еммі та Кіта читається легко і швидко, а перипетії в ній описані дуже кінематографічно і хвацько. Всього в ній 12 розділів, рівно стільки ж серій мультфільму анонсує студія анімації Good Deeds Animation. Збіг? Навряд чи. Сподіваємось, що скоро читачі матимуть змогу це перевірити 😉

Дебютна книжка Ірини Громової та Олі Пасхалової розпочинає цикл історії про дівчинку-вигадницю Маріям. У першій книжці-картинці читачі знайомляться з головною героїнею, її батьками та мріями. Дівчинка обожнює мріяти і навіть знає один спосіб, як зробити так, щоб намріяне збулося. Який же це спосіб?

Як і більшість пікчербуків, видання розраховане на читачів від двох до п’яти років, тож не дивно, що головна героїня історії сама – дошкільнятко. Доки мама з татом на роботі, Маріям ходить у дитячий садочок, а вдома дівчинка вигадує цікавезні історії та ігри, як-от осінній бал для принцес і звірят. До організації свята Маріям ретельно підготувалася і продумала все до дрібниць: склала меню, вбрала ляльок і навіть написала запрошення. Якщо передати запрошення батькам допоміг кінь Буцефал (очевидно, іграшка дівчинки), то як же передати його тим, про кого лише мрієш? Це непросте завдання дівчинка легко вирішує завдяки… Підвіконній пошті. Адже саме таким способом отримує листи Святий Миколай, ельфи, феї та янголи, а отже має спрацювати й тепер.

«Маріям знала, що підвіконня – то дивовижна поштова скринька. Святий Миколай, ельфи, феї та янголи – геть усі користуються підвіконною поштою. Треба лише написати щирого листа – його обов’язково заберуть і прочитають»

Історія про Маріям насамперед розкриває тему важливості розвитку дитячої уяви, необхідності вільної гри і творчих здібностей у дошкільнят. Відомо, що уява є складовою гармонійного розвитку дитини, і чудово, що батьки дівчинки всіляко підтримують гру Маріям, доказом чого є поява кошенятка Карла.

Варто відзначити, в авторки уява також неабияк розвинена. Порівняння, які використовує Ірина Громова, непересічні та влучні. Наприклад, хутро в кошенятка кольору тертого маку, а скручується він не бубликом, як зазвичай у книжках, а креветкою. Мрії дівчинки теж доволі незвичайні. Погодьтеся, нечасто діти хочуть стати балеринами-ветеринарами і лікувати панд у Китаї!

Проілюструвала цю вигадливу та милу історії Оля Пасхалова, для якої це також дебют як ілюстраторки. Для зображення подій художниця вибрала теплу осінньо-бузкову гамму кольорів. Їй вдалося гарно змалювати сучасну родину, без стереотипів та звичних образів. Ілюстрації Олі Пасхалової цікаво розглядати, як і повинно бути у книжці-картинці. Гортаючи сторінки, читач знаходитиме все нові і нові яскраві деталі, як-от бедрик або подушка-гусінь, які мігрують із розвороту на розворот, ніби зачаровані. А ще іграшка-панда і Буцефал, які очевидно супроводжують дівчинку з кімнати в кімнату. Цікаве рішення художниці було щодо техніки малювання. Завдяки такому використанню акварелі читачам буде легко уявити колір тертого маку або ж відтінки нічного неба.

Наприкінці першої історії про дівчинку-вигадницю Маріям відправляє нового листа Підвіконною поштою. Про що він – читачі можуть поки лише здогадуватися або уявляти. Спробуйте уявити і ви разом зі своїми читачиками. Впевнена, вони не менш вигадливі ніж Маріям 😉

«Рака-така, або Риба, яка співає» Яни Сотник – це історія ікринки (а насправді будь-кого: ікринки, тваринки і навіть людинки), яка потрапляє в доросле море. Що на неї там чекає, кого вона зустрічає, про що мріє і чи має шанс здійснити свою мрію?

«“Якщо я щось хочу, то буду просто брати й робити. І так сама дізнаюся, що я можу”. І Риба попливла до обрію ясною доріжкою, купаючись у лагідних променях Сонця. Вона то вистрибувала з води, злітаючи вгору, то робила кола, пританцьовуючи. І все співала свою улюблену пісню: «Лі-булі-булі-булі, рака-така!»

Книжка – для дошкільнят про дитячу мрію, перешкоди на шляху до неї, цілеспрямованість і важливість підтримки оточення. Видавництво маркує книжку як таку, що підходить для дітей від двох років. Та попри це ми б радили читати її у трохи старшому віці, наприклад, від чотирьох, хоча ідеальний варіант для читання таких видань – читання дорослими дітям 😉 Річ у тім, що багато дорослих глибоко в душі досі лишаються тими ікринками, які випливли в море, але їх там зустріли повчаннями, скепсисом щодо їхніх дитячих мрій і висловом: «Слухай, що тобі дорослі кажуть». Саме це і почула Рака-така, коли наважилася заспівати вперше. Попри те, що рибка вже співала, радіючи сонцю, стара черепаха все одно постановила, що це неможливо, бо риби не співають. Засмутившись, рибка почала шукати інші способи проявити щиру радість і прихильність до сонця, але своїми танцями і розмовами тільки дратувала всіх навколо і чула, що риби такого не можуть робити. На щастя, рибка виявилася наполеглива і цілеспрямована, тому на читачів чекає щасливий фінал.

Проте в житті часто вистачає одного скептичного погляду або необережного критичного слова, щоб маленька ікринка, рибка чи дитинка заховала свої мрії глибоко-глибоко в пісок, склала лапки, вимкнула ідейний генератор і жила, як їй скажуть дорослі або ті, хто прагне нею керувати.

Книжка «Рака-така, або Риба, яка співає» змушує поглянути інакше на дитячі витівки, фантазію і мрії. Батькам не варто відкидати часом божевільні дитячі ідеї, не соромити малечу за те, чого вони (дорослі) і уявити не могли, або ж просто не наважувалися.

Окрім рибки, в цій невеличкій мотиваційній казочці важливий образ сонця. Саме його Рака-така побачила вперше, щойно народившись. Воно її зігрівало і надихало, для нього вона співала і танцювала. Сонце в цій історії уособлює батьків (більше навіть матір), заради яких діти, доки в них не сформувалася воля і самоконтроль, прагнуть добре вчитися, тішити їх своїми успіхами тощо. Але щоб успіхи були і дитячі мрії здійснювалися, сонце має світити, гріти й обіймати, а батьки – підтримувати, хвалити і мотивувати до нових досягнень.

Проілюструвала історію про Раку-таку режисерка-мультиплікаторка й художниця Олена Потьомкіна. Художниці вдалося точно передати емоції мешканців ставка, образи вийшли яскраві й неповторні. Кольори гарно передають атмосферу ставка і настрій Раки-таки, від зажурення до радості і щастя, коли рибка нарешті повірила в свої сили.

Рано чи пізно всі батьки стикаються з питанням сексуальної освіти для своєї дитини. І це не лише розмови про секс, адже інтимні теми зачіпають і питання пізнання свого тіла, і гігієну, і правила «трусиків», уміння сказати «ні» та багато інших нюансів, пов’язаних зі здоров’ям та безпекою.

Коли і як про це говорити, найкраще знають не психологи чи літкритики, а батьки кожної конкретної дитини. Але до таких не простих розмов краще готуватися заздалегідь, час від часу закидаючи «вудочки», і перевіряти готовність дитини до тих чи інших тем. Отут і стануть у пригоді гарно ілюстровані видання з дбайливо і правдиво поданою інформацією відповідно до віку читача.

БараБука вже писала про книжки, які можуть допомогти батькам дати чесні відповіді на питання щодо того «звідки я взявся». На щастя, останніми роками кількість таких книжок в Україні значно збільшилася, зокрема і вітчизняних авторів.

2+

У дошкільному віці дитина починає цікавитися своїм тілом, звертати увагу на відмінності між хлопчиками і дівчатками, приміряти на себе соціальні ролі. Дорослі в цей період вчать малечу правилам гігієни, пояснюють, як доглядати за своїм тілом, і це саме той вік, коли можна починати розмови про статеві органи, або ж ті, які ми прикриваємо білизною. Для таких розмов найкраще підійде книжка експертки із сексуальної освіти Юлії Ярмоленко «Малечі про інтимні речі».

Авторка делікатно і без зайвих метафор розповідає про статеві органи хлопчиків і дівчаток, правила гігієни, як користуватися громадськими вбиральнями і правильно ходити в туалет, для чого потрібна білизна, що таке ерекції та менструації, а також звідки беруться діти. Крім того, Юлія Ярмоленко звертає увагу на тему безпеки, так зване «правило трусиків», на важливість дотримання тілесних кордонів та виховання толерантності, пояснюючи що «всі ми різні, але рівні». Інформацію подано лаконічно і відповідно до віку цільової аудиторії. Малюнки Мар’яни Гілевич гарно доповнюють кожний розділ та правдиво зображують описане.

6+

Цю новинку передплатили та чекали сотні читачів ще до її виходу з друку. Книжка «Я і Він» викликала купу обговорень, схвалення й обурення серед батьків. БараБука теж прочитала і втішилася, що книжка таки з’явилася. Вона відрізняється від решти видань в огляді за формою подання інформації, віковою аудиторією та, власне, вузькою тематикою. У більшості розглянутих видань автори розтлумачують фізіологічні процеси і підліткові зміни, які стосуються обох статей, тоді як у книжці Юлії Смаль ідеться винятково (у 99% тексту) про гігієну, інтимність і пізнання свого тіла хлопчиком.

Це історія шестирічного Макса, який з природною цікавістю розпитує в батьків про пеніс, підглядає за старшим братом у душі, звертає увагу на пеніси своїх однокласників (історія з поцілянням у туалеті) і ставить незручні запитання татові про секс. На всі запитання батьки намагаються відповідати чесно й доступно, особливо мама. У її відповідях дорослі, які читатимуть книжку разом із дитиною, зможуть підгледіти правильні відповіді на запитання своєї малечі. Ось тільки тато Макса не завжди готовий до таких розмов і замість відповіді на запитання про секс (для чого люди кохаються) порівнює його з оливками. Тобто, коли Макс подорослішає він, він втямить, як це – любити оливки і як кохатися. Подібна ситуація дуже правдоподібна і метафора симпатична, але важливо все-таки, щоб дорослі називали речі своїми іменами, не вводячи дитину в оману.

Видання щедро проілюстроване кумедними та зрозумілими дитині малюнками. Крім зображень, що супроводжують історію, подекуди містяться ілюстрації з підписами частин тіла, про які йдеться в тексті. Іншими елементами нон-фікшену цього видання є тлумачення термінів. Дуже зручно, що вони не розміщенні окремим словничком, а присутні тут таки, поряд із текстом історії.

8+

Коли всі дорослі навколо ойкають і айкають, киваючи на неминучий перехідний вік, мимоволі ще-дитина починає очікувати якихось невідворотних змін. Але на які зміни очікувати? І головне – коли? Щоб не страхати, а навпаки підтримати дитину на шляху до дорослішання, найкраще заздалегідь чесно проговорити всі можливі зміни, що відбуваються в її організмі.

Тут у пригоді батькам стануть посібники «Як я дорослішаю» для хлопців і дівчат окремо. Їх не обов’язково читати разом із дитиною, обидва посібники просто, без спеціальних термінів пояснюють складні перетворення в підлітковому віці. Наприклад, чому одні хлопці різко виросли, а інші набрали вагу, коли почне рости волосся під пахвами і на обличчі, чому змінюється голос, а на шиї з’являється кадик. Дівчата зможуть прочитати про питання, які хвилюють і стосуються змін у їхньому організмі. Зокрема, про перші передвісники підліткового віку – прищі, про різкі стрибки росту, коли ж нарешті виростуть груди і можна буде носити ліфчик, як скоро почнуться місячні, і як дати раду емоціям та приборкати гормони?

Стиль викладу легкий і лаконічний, автори наголошують на нормальності всіх природніх процесів і що подібні зміни відбуваються з усіма, тому боятися їх не треба. Окрім фізіологічних змін, посібник містить розділи про впевненість і самооцінку, адже сприйняття свого оновленого тіла – це теж важлива частина пубертатного періоду. Також автори не оминають питання перепадів настрою, які спричинені гормональними змінами в організмі, та як із ними бути. Важливими є розділи про вагу і їжу, фізичні вправи та особистий простір. Наприкінці кожне видання містить розділ, присвячений дорослішанню протилежної статі, адже дуже важливо знати, що зміни відбуваються з усіма, і ставитися до всього з розумінням. Для тих, хто хотів би дізнатися більше про дорослішання, видавець додав наостанок перелік сайтів для батьків і підлітків про сексуальну освіту, емоційні та фізичні зміни під час перехідного віку, а також Національної гарячої лінії «Ла Страда».

10+

Це вже друга видана українською книжка всесвітньо відомої французької письменниці і художниці Франсуази Буше. У першій авторка зобразила і пояснила «геть усе» (!!!) про батьків, тепер настала черга хлопчиків і дівчаток. Звісно, це жарт, і письменниця чесно попереджає, бо ж неможливо знати абсолютно все про протилежну стать – завжди має залишатися якась таємниця, бо так прикольніше. То про що ж таки йдеться у книжці?

По-перше, про стать, чоловічу і жіночу. Авторка не заглиблюється у фізіологічні відмінності хлопчиків і дівчаток, натомість говорить про те що завдяки цим відмінностям продовжується життя на Землі. Крім того, художниця пояснює, що стать інколи можуть змінювати, як тварини, так і люди. По-друге, у книжці мовиться про анатомію і розвиток. Тут уже Франсуаза жартома говорить і про розмір цицьок і про довжину пісюнів (термінологія видання – Ред.). Зрештою авторка підсумовує, що всі ми різні, і це чудово.

Наступний розділ присвячено дружбі і коханню. Спершу хлопці і дівчата скидаються на чужого й інопланетянку, які не можуть порозумітися, але потім все раптово змінюється. Також авторка не забула згадати і про те, що кохання буває різним, хлопчику можуть більше подобатися хлопчики, а дівчинці – дівчатка. І це теж нормально.

Жарти жартами, але книжка несе дуже важливі меседжі про толерантність і рівність, про кордони і безпеку власного тіла, про повагу до інших, байдуже, хлопчик це чи дівчинка.

Завдяки дизайну й кумедним ілюстраціям книжку можна впевнено назвати інтерактивною. Під час читання її треба перевертати догори ногами, тицяти в ній на «кнопочки», «відчиняти двері» тощо.

11+

Цієї осені вийшла ще одна перекладна новинка про дорослішання – «Читати заборонено!». Вона має відвертий і близький майже всім підліткам формат щоденника. Це спільний щоденник двох друзів, Пауля і Пії, які одного разу, знайшовши на майданчику презерватив, вирішують досліджувати секс. Усі свої думки, враження і відчуття вони записують по черзі чесно і щиро протягом року. Обом їм по 11–12 років, тож їхній щоденник так само буде цікавий молодшим підліткам, які тільки починають своє дорослішання і пізнання власного тіла.

Пауль і Пія розмірковують про мастурбацію, прищі, запах поту, білі, «вологі сни», сексуальну ідентичність і т.п. Підлітки звертають увагу, як одягаються жінки і чоловіки, як реклама і суспільство насаджує думку про типові риси хлопця і дівчини, чому дівчинка може перевдягтися піраткою, а хлопчику бути принцесою – зась, чому жіночі дезодоранти рожево-червоні, а чоловічі – чорно-сині, чому попри досягнення дівчини, майже всі найперше звертатимуть увагу все одно на її зовнішність, а не вміння. Ці та інші профеміністичні думки підлітки викладають на сторінках свого пубертатного щоденника, час від часу намагаючись пояснити для себе (і читачів) корені такого стану речей та змінити ставлення до лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів на більш толерантне.

Піднімаючи досить інтимні теми, які цікавлять підлітків, авторки не забули згадати і про контрацепцію, правила безпеки, зокрема в інтернеті, правила згоди на секс і право сказати «ні». Оскільки це щоденник, то такий формат передбачає різні малюнки, записи, вклейки і т.д. Одним із елементів, типових для щоденників, є записи на його берегах. Це наприклад, словнички з розмовними назвами статевих органів, важливі або прикольні вислови, і просто нотатки, які Пауль і Пія залишили одне для одного.

12+

Безплатний онлайн-порадник для підлітків віком від 12 до 16 років пояснює ще-дитині, яких змін зазнає тіло та емоційний стан під час перехідного періоду. Звертаючись до читача/читачки, авторки відверто і просто пояснюють, які фізіологічні зміни відбуваються в організмі людині в пубертаті, а також можливі емоційні стани та нові почуття. І не лише пояснюють, але й дають слушні поради, як на них реагувати і давати їм раду. Наприклад, стає зрозуміло, чому з’являються прищі і як цьому зарадити, або чому пахне піт і як позбутися неприємного запаху.

Загалом, детальних заглиблень у фізіологію в посібнику немає та й не потрібно. До віку читачів, на яких розраховане видання, ця інформація їм скоріш за все вже відома. Натомість авторки пишуть про питання, які турбують підлітків у віці 12–16 років, зокрема про сексуальність і види сексуальної орієнтації, про секс і коли можна починати ним займатися, про булінг і контрацептиви. Звісно, авторки не дають однозначної відповіді, коли ж і з ким займатися сексом, натомість пропонують відповісти на запитання, які допоможуть визначити готовність до цього кроку. Окремі розділи присвячені правилам безпеки та правилам сексуальних стосунків, зокрема і право говорити «ні». Наприкінці порадника є перелік матеріалів, книжок і фільмів, які можуть зацікавити підлітків і ширше розкрити теми підліткового сексу чи булінгу. Крім того, видання містить контакти клінік і служб, куди можна звернутися за допомогою і порадою.

Згадані теми розкриваються та пояснюються і в пораднику для батьків, котрі мають дітей підлітків. Видання відрізняється ракурсом подачі інформації та порадами, які дають авторки-психологині. Як говорити з підлітками, про що, як зрозуміти їх і підтримати. Навіть якщо вам здається, що у вашої підлітки/підлітка нема проблем із дорослішанням і ви про все вже поговорили, прочитайте ще цей порадник, він обов’язково наштовхне вас на нові теми для розмов і підготує до можливих перетворень дитини на монстрика.

Для підлітків – читати тут. Для батьків – читати тут.

14+

Видання про секс у коміксах розраховано на досить широку аудиторію. Його буде цікаво і корисно читати як підліткам, так і дорослим. Дотепно і пізнавально автори розповідають про сенс сексу і його причини, про статеве дозрівання і сексуальність, спілкування і кохання, про контрацепцію, хвороби, непорозуміння між партнерами, мастурбацію, домагання і зґвалтування. Один із розділів видання присвячено статевій анатомії людини та відмінностям між чоловіками і жінками. Тут підлітки зможуть поглибити свої шкільні знання з біології і спростувати деякі міфи або упередження, які чули від старших і досвідченіших друзів. До речі, за спростування міфів щодо важливості розміру члена, дієвості «народних» способів контрацепції, традиційного розподілу сексуальних ролей та інших стереотипів авторам окрема подяка. Для підлітків, які тільки пізнають свої тіло і сексуальність, дуже важливо знати, що в сексі немає чітких обмежень нормальності чи ненормальності, проте важливо пам’ятати про добровільну згоду на секс і правила безпеки.

Говорячи про згоду і правила безпеки, хочеться нагадати про книжку Анастасії Мельниченко «#Янебоюсьсказати», про яку ми вже раніше писали. Вона з’явилася внаслідок флешмобу під хештегом #ЯНеБоюсьСказати, під яким дописувачі ділилися власними історіями сексуального насильства, які з ними траплялися. На жаль, багато тих історій сталося в дитячому або підлітковому віці. Тож важливо ще раз проговорити з дітьми базові правила безпеки. Зібравши до купи історії, авторка розповіла про те, як не допустити насильство зі свого боку та як поводитися і до кого звертатися, коли насильство вже сталося.

Важливо! Шукаючи книжку про те, звідки беруться діти або про дорослішання і самопізнання, радимо звернути увагу в першу чергу на вік вашої дитини і віковий маркер, який вказує видавець. Для молодших читак автори не вигадуватимуть байок, але ретельніше підбиратимуть термінологію і відповідно відрізнятиметься стиль малюнків. По-друге, зауважте на попередження, які дбайливі видавці часто виносять в анотацію, а то й на обкладинку. По-третє, зверніть увагу на формат видання і подання інформації (реалістичність чи схематичність ілюстрацій, оповідь, посібник, артбук чи комікс). І найважливіше: перед тим як пропонувати книжку своїй дитині, прочитайте її самі. Адже лише ви (батьки або інші близькі дорослі) знаєте, яка інформація і в якому форматі буде вчасною і доречною.

З кожним роком в Україні з’являється все більше поп-ап книжок, з віконечками та рухомими елементами. Художники та письменники по-новому обігрують свої сюжети й експериментують із ідеями, а видавці, на щастя, знаходять можливість втілити їх у життя. Звісно, такі поліграфічні рішення роблять видання дорожчим, але й привабливішим для юних читачів.

Такі книжки легко надаються не лише до читання, а й до гри. Сприяють розвитку уяви і дрібної моторики, вражають об’ємними зображеннями і прихованими смислами. БараБука оглянула п’ять цьогорічних новинок, якими із задоволенням гратимуться не лише малюки, а й дорослі.

Раз, два… спи!

Це велике подарункове видання насправді – перша сонна лічилка. Пригадуєте, коли не спиться, завжди радять рахувати уявних баранців? Так-от, видавчиня й авторка ідеї Наталя Моспан вирішила втілити цю пораду у форматі поп-ап книжки, і це їй непогано вдалося. На восьми великих розворотах заховалися 100 невгамовних баранців, яких потрібно знайти песику Гав-Гаву. Баранці ховаються скрізь: на городі й на базарі, у хліві та в морі, на атракціонах, дирижаблі і навіть у космосі. На щастя, кожна овечка має номер, інакше недосвідчений читач скоріше за все заплутався б, кого ж він порахував, а кого пропустив. До того ж окрім головної мети книжки – приспати дитину, читач непомітно, граючись, навчиться рахувати до ста. Грайливий і дотепний вірш про Гав-Гава, який шукав баранців, написала Світлана Дідух-Романенко, а намалювала Марина Кізілова.

Окрім віконечок, за якими ховаються баранці, книжка містить три розвороти з об’ємними зображеннями. На жаль, досі такі рішення для українських видавців рідкість. Малюки будуть у захваті від пошуків кучерявих баранців на об’ємних поличках із овочами, на оглядовому колесі та атракціоні, що виринають із розгорнутої сторінки, та у світлі ліхтаря, що сяє за межі книжки просто у вечірнє небо.

Зоопарк

Десята книжка в серії «Сторінки-цікавинки» для дітей від одного року присвячена тваринам, яких можна побачити в зоопарку. Як і в попередніх виданнях, кожен розворот має рухомі елементи, завдяки яким читачики розвивають дрібну моторику і відкривають для себе нових тварин. З книжкою весело і цікаво гратися, шукати захованих у віконечках звірів, спостерігати, як ворушаться їхні хвости та очі.

Під зображенням кожної тварини вказано її назву, а про деяких автор і укладач Василь Федієнко пропонує простенькі двовірші. Усі тварини розміщені у книжці за тим самим принципом, що й у справжньому зоопарку – за місцем їхнього проживання в дикій природі або за материками, на яких вони найчастіше зустрічаються. Про власне зоопарк у книжці нагадує лише одна ілюстрація, і та не дуже вдала. За парканом у кроні дерева ховаються жирафи, і тут-таки за цим же парканом визирає до відвідувачів горила. (А, може, інша велика мавпа? Ця тварина – єдина у книжці не має підпису.) Навряд чи в реальному зоопарку таке можливо, та й недосвідчений книгодрузяка скоріше за все не зверне на це увагу. А от на що таки варто звернути увагу дорослим, які читатимуть цю книжку дітям, так це на зображення, де відвідувачі, хлопчик і дівчинка, порушують правила поведінки в зоопарку, а саме заборону годувати тварин. Художниця намалювала, як діти простягають мавпі яблуко, що суворо заборонено в переважній більшості зоопарків. Тож пояснити, чому цього робити не можна і в яких випадках годувати звірів у зоопарку дозволено, доведеться дорослим, які читатимуть книжку дітям.

Хоробрі зайці в горах

Друга книжка в серії про хоробрих зайців – це розважально-пізнавальна історія про вже знайому родину зайців. Тато Зай, мама Зая, Вухастик, Пушинка та менші зайченята цього разу вирушають у гори, де на них чекають нові друзі та цікаві завдання. Кожен розворот заячої подорожі – це знайомство з певною тваринкою: ведмедиком, білочкою, козликом і навіть орлами. Проте цього разу тваринки не ховаються у віконечках (як це було в «Хоробрих зайцях у джунглях»). Натомість у віконечках із тваринами містяться цікаві завдання для книгодрузяк і маленький епізод, який можна розмалювати на свій смак. Завдання у віконечках сприяють розвитку логічного мислення та вчать лічбі, сама ж історія розвиває емпатію і є прикладом, що дружба можлива навіть із тими, хто зовсім на нас не схожий.

Проілюструвала пригоди зайців відома українська художниця Анна Сарвіра. Завдяки їй книжку захопливо не тільки читати, а й розглядати та вигадувати нові перипетії, вишукувати безліч цікавих елементів і стежити за їх повторюваністю або видозміненням від сторінки до сторінки. Окремим бонусом для малюків буде гірська стежка, вкрита сріблястим глітером. Впевнена, навіть дорослі не втримаються і проведуть пальчиком блискучим шляхом хоробрих зайців від дому аж до самісінької вершини.

Мерщій додому

У новій книжці серії «Міксуй і вивчай» гра поєднується з вивченням англійської мови. Гра полягає в тому, щоб відвести кожне звірятко, що на верхніх половинках книжки, до його домівки, які зображені в нижній. Перегортаючи ту або іншу половинку, читач мусить знайти правильну хатинку, яка пасуватиме конкретній тваринці. Граючись у цю просту гру, дитина не лише краще пізнає світ, а й може вивчити до двадцяти іншомовних слів, адже назви звірят і їхніх помешкань вміщені українською та англійською мовами. Проілюструвала міні-білінгву львівська художниця Наталія Кащак, яку БараБука вже відзначала у своєму Топі найкращих книжок позаминулого року.

Видання виготовлене з цупкого картону, має безпечні кутики і невеличкий формат – усе те, аби гра з пошуку домівок була не лише цікавою та пізнавальною, а й безпечною.

Тінь моєї киці

У попередніх книжках автори пропонували шукати домівки для тварин, рахувати баранців, розмальовувати й рухати елементи розповіді. Історія Катерини Єгорушкіної – про гру в хованки. Головний герой (чи героїня) шукає свою кицю і запрошує до пошуків читача. Щоразу знаходячи нову тінь, малюк питає, чи це не її тінь і закликає зазирнути за віконечко, аж поки не знаходить свою улюбленицю за фіранкою. Історію цікаво не лише читати, відчиняючи віконця, а й гратися в розпізнавання тіней уже після прочитання у власній оселі. Зазвичай дорослі читають книжки мацьопам на ніч, саме тоді, коли навколо постають загадкові тіні буденних речей. Тож дуже ймовірно, що захопившись історією про кицю, читачик розпочне власну гру у хованки.

На відміну від книжки «Чубчик у лісі», віконечка в цьому виданні повністю інтегровані в сюжет історії, і сам оповідач закликає зазирати за них. Зазвичай на віконечках зображені тіні, які бачить малюк у вечірній оселі, а під зображеннями, ті предмети чи тварини, які їх утворюють. Книжка спонукатиме наймолодших читачів до гри, а трохи старших – до міркувань про справжність і тіні, які можуть бачити інші.