Юлія Козловець: зробити мегазірок із наших авторів

22–26 травня 2019 року в Мистецькому Арсеналі відбудеться IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» – інтелектуальна подія України, де розвиваються і взаємодіють книжкова, літературна, мистецька сцени, втілюються спільні якісні, актуальні й інноваційні проекти.

У фокусі IX фестивалю – тема співжиття, спільного буття на основі цінностей і домовленостей. У ході підготовки до фестивалю БараБука розпитала Юлію Козловець, кураторку дитячої програми «Книжкового Арсеналу», про те, які акценти матиме дитяча програма та до яких подій готуватися творцям дитячої книги.

Фокус-тема «Книжкового Арсеналу» цього року – «Сусідство». Цю тему так чи інакше буде відображено в дитячій програмі: це буде низка подій, які розставлятимуть акценти. Наразі формуються ідеї таких заходів. Ми би хотіли сфокусуватися на різних цільових аудиторіях наших відвідувачів та читачів дитліту, тому буде щось окремо для підлітків, середнього шкільного віку і для молодших.

Тобто зв’язок між дорослим і дитячим, звісно, буде. Але при цьому мені дуже важить, щоб у дитячій програмі ще був якийсь момент, на якому важливо зупинитися саме цього року. Кожен рік, визначаючи цей акцент, я намагалася намацати, чого бракує або куди може хитнути ці наші дитлітівські процеси.

Наприклад, на 7-му фестивалі ми провели «Нон-фікшн марафон». Це був момент, коли тільки-но почали з’являтися якісні пізнавальні книжки для дітей. Я це дуже добре пам’ятаю, тому що для марафону я перешерстила все, і знайшла «аж» сім таких книжок! А буквально напередодні фестивалю ми зустрілися з «ЛакіБукс», які відтак запустили свій проект підтримки пізнавальних видань. Тобто це був такий завершальний поштовх: «Нон-фікшн марафон», який був шалено успішний у дітей – усі ходили обійматися з роботами, запитували, чи можна купити ще щось із книжок. Тоді вийшов перший том Гокінґа про пригоди Джорджа у Всесвіті, книжка Кузька Кузякіна «Біла трішки чорна-пречорна книжка», були перші спроби книжок про програмування… І воно покотилося! 🙂

Наразі можна точно сказати, що під час фестивалю ми щороку знаходимо певну «больову точку», на яку варто трішки натиснути – і починається «оздоровлення». Для мене важлива ця, скажімо, місія фестивалю: спонукати процес, що має додати ваги якимось речам, які у звичайному житті – через те, що інформаційне поле дуже різнобарвне, – просто не чуються. Увага до фестивалю, піар-кампанія перед «Книжковим Арсеналом» дає можливість проговорити певні речі, наголосити на тому, що варте цього наголосу. І це працює. Про це кажуть і читачі, і видавці: справді, ми дякуємо, що ви зосередили увагу саме на цьому в цей момент, це допомагає.

Цього року мені важливі дві складові. Перша пов’язана з нашою міжнародною гостею. До нас приїздить Ліз Пейдж, виконавча директорка головного офісу IBBY, кількарічна голова журі премії Андерсена. Я дуже рада, що вона зголосилася приїхати, привезти книжки з Почесного списку, який IBBY збирає кожен рік. Візит підтримує Посольство Швейцарії в Україні. Гадаю, це буде дуже гарний привід подискутувати про міжнародні практики промоції читання, запозичити успішні досвіди, а також проговорити важливе в укрдитліті, зокрема діяльність місцевої секції IBBY. Цікаво, що цього року українська секція IBBY уперше (!) зголосилися з подією на «Книжковий Арсенал». Я вбачаю в цьому гарний знак і в якомусь сенсі результат кількарічної роботи! 🙂 За участі всіх дотичних хочеться провести, наприклад, круглий стіл про українські та міжнародні рейтинги, премії тощо. Обговорити ці проблеми в колі небайдужих до дитліту людей: про міжнародні премії, чи варто брати в них участь, як зробити процес висування більш прозорим, і що це дає країні, висуванцям, книжковим процесам. Я радітиму, якщо вдасться зробити такий місточок від міжнародних до національних конкурсів та відзнак. Певно, цікаво обговорити, як це діє в інших країнах, та поміркувати про себе: чому більше не функціонують премія «Великий Їжак» та «Рейтинг критика», як додається ваги топам БараБуки кожного року. Мені здається, що візит пані Ліз Пейдж та події навколо нього стануть потужним блоком для фахової частини дитячої програми.

Друга складова – вже дорогий нам акцент на науково-популярних виданнях: працюємо над створенням майстерні «Читай та DIY». Книга в освіті, викладання літератури у школі, сучасні вчителі та сучасні учні, які не чекають змін, а творять їх – разом із «Освіторією» в пошуках спікерів та ідей для таких заходів.

І головний блок Дитячої програми – спеціальна тема «Ось, власне!», про дитячу літературу українського авторства. У фокусі – українські автори. Нині багато дискутують про все більше домінування перекладів у дитліті та про питання, які постають через це. Тут зауважу, що я не маю на меті протиставлення перекладної літератури та літератури українського авторства. Ми так довго були поза сучасним світовим контекстом, багато всього не було перекладено, що досить довго ми просто надолужували це. І всі знають, що в Дитячих програмах я на цьому наголошувала і це всіляко підтримувала 🙂 Звісно, нам іще є над чим працювати в цьому напрямі, є автори, теми, жанри, які треба і варто перекладати й видавати, та й світова література не стоїть на місці 🙂

Але наразі акцент суттєво змістився. З видання най-найкращого, актуального, новаторського, видавці досить часто йдуть простішим шляхом купівлі прав на дуже різні за рівнем твори, створюючи перекіс у бік модного не-нашого, ваги іноземних імен. У той час, коли працювати з нашими авторами непросто: цих авторів треба «вирощувати», вчити, піарити, вкладатися в це фінансово, і не факт, що спрацює.

Тож моя ідея – зробити рух навколо українських авторів. У попередні роки мені було доволі складно зробити такий фокус, хоча бували закиди з цього приводу. Наразі ситуація змінюється, є вже на кому і на чому акцентувати, кого обирати, промотувати. Тож я хочу дати додатковий поштовх цьому процесу, актуалізувавши проблему, надавши нашу підтримку, в тому числі інформаційну, видавцям, які працюють у цьому напрямі, та, власне, авторам, ілюстраторам. Збираю ідеї нетрадиційних форматів проведення подій, щоб поставити наших авторів у центр уваги. Тут ще зауважу, що така спецтема і така назва знову непрямо відсилають нас і до фокус-теми всього фестивалю, не повторюючи її.

Наразі думаю над кількома форматами, які би зробили з наших авторів мегазірок. Шукаю щось нетипове, наприклад те, що активно використовує сьогодні ІТ-індустрія: «акваріум», батли, disrupt та ін. Або наприклад, спільна автограф-сесія на півтори години, типу «живої бібліотеки», коли читач зможе побачити улюблених авторів разом в одному місці. Коли можна підсісти до будь-кого, взяти автограф, поговорити з ним приватно. Мені тут потрібна допомога, аби всі ці прекрасні люди, наші автори, зголосилися, бо вони ж усі дуже різні. Є певна егоцентричність: хтось звик, що на своїх заходах він/вона – зірка, а є просто не дуже публічні люди 🙂 Тішуся, що вже є домовленість із БараБукою, яка не перший рік сфокусована саме на підтримці українських авторів, і зголосилася долучитися до процесу підготовки в якості партнера цієї частини програми.

«Ось, власне!» 🙂

Розпитувала БараБука. Фото: Вікторія Руденко, Олександр Макаренко та зі сторінки Юлії Козловець у фейсбуці.