«Мальована історія незалежності України» авторства письменників та популяризаторів усього українського братів Капранових вийшла друком у 2013 році. А в серпні 2014 року книжку видали втретє.
На 80 сторінках розмістилася вся шкільна програма з історії України. Автори так пояснюють структуру видання: «Спираючись на праці гігантів української історії, археології та етнографії, ми вибудували цей ланцюг подій минулого». Ясна річ, без зауважень, правок і порад істориків, культурологів та філософів ця книжка “просто могла б не відбутися”».
«Чи не найактуальнішим для кожного з нас зараз є отримання нових, свіжих висновків, а то й переосмислення історії незалежності України по-Капрановськи. Знати історію своєї країни – зробімо це гордістю, виплеканою з кращих років дитинства».
«Мальовану історію» поділено на позначені різними кольорами розділи відповідно до періодів – від Трипілля і до незалежності України (1991 рік), Тексти лаконічні. В кожному розділі є світлина визначної особи: наприклад, у частині «Військо-Держава УПА» представлений Тарас Бульба-Боровець. Для кожного тематичного блоку пропонується три нові історичні терміни, як-от: «Українська народна республіка», «Королівство Галичини», «Кримська народна республіка».
Відмінність книжки від інших історичних – її «мальованість». Кожен розділ містить графічні комікси, діалоги між учасниками того чи іншого періоду, – таким чином, текст наче стає інтерактивним. Це заслуга художників видання, а саме: Юрка Журавля, Олександра Костенка, Юрія Васіна, Олега Коллара, Олександра Бронзова, Романа Барабаха. Карти територій відповідно до тієї чи іншої епохи чи не найкраще допоможуть читачам зрозуміти зміни теренів України. Було б добре отримати таке доповнення до шкільної програми у вигляді географічних карт територій сучасної України, щоб у школярів склалася цілісна картина.
Я сміливо рекомендую «Мальовану історію» для сімейної бібліотеки. В анотації зазначено, що книжка – «для дорослих і дітей, для батьків, які хочуть, щоб їхні нащадки виросли українцями», тож читатиме її вся родина: і дитина, яка вміє самостійно читати, і дорослий, і малюк, якому можна коментувати картинки.
Віднедавна наша сімейна бібліотека почала не тільки наповнюватися новими книжками, а й виокремилася в окрему поличку з дитячою літературою. У час чергового, – як я кажу, «сезонного», – зменшення товщини гаманця на сайті «Видавництва Старого Лева»я натрапила на книжку «Зірки та макові зернята» творчої майстерні «Аґрафка». Чому я вподобала це видання, однак з яких причин не-рекомендуватиму його вам, читайте далі.
Замисліться, яке значення для вас матиме книжка, яка на престижному конкурсі BolognaRagazzi Award-2014 у категорії дебютів OperaPrima серед поданих на конкурс 1081 видань від 77 видавців із 42 країн світу перемогла й стала одним із 16 переможців. Книжка тонка й легка, тому платити за неї аж 45 гривень ах як не хочеться. Ви скажете, що це американізований варіант дитячого видання – більше зображень, менше текстового наповнення, – а я відповім, що молодшому читачеві або читачці нічого в ній прочитати. Трохи дивакувата палітурка – синього кольору із чорними крапками, схожими на макові зернята, і зірочками. Кольорова палітра теж невибаглива. Синьо-бежево-оранжева кольорова гама, ілюстрації – небо й сузір’я, маленька героїня Дора та легкі декоративні орнаменти.
«Тобі обов’язково все вдасться, просто треба йти до мети маленькими кроками. Кожне завдання, навіть найскладніше, слід починати з простого – з один, два, три…»
Книжку майстерні Романи Романишин й Андрія Лесіва я не рекомендую для батьків і дітей, які не виявляють бажання самостійно пізнавати світ математики, астрономії та природи («Чумацький Шлях», «трильйон»), не хочуть додатково гортати сторінки енциклопедій, щоб з’ясувати значення нових слів («середньовічна вежа», «качконіс»), а також не воліють розвивати логічні й математичні навички. Тоді зайвим видасться розглядати з малюком зображення на сторінках, розпитувати про сімейний родовід Дори, розповідати про зв’язок зірок та цифр.
Читачі знайдуть конкретні завдання, що не властиво українській дитячій літературі. Нащо малювати чи виконувати завдання у книжці, адже для цього є традиційний робочий зошит. Якщо ви не хочете, щоб дитина послідовно з’єднувала лініями крапки, щоб утворився портрет кролика Піфагора й кота Борхеса, чи мандрувала пальчиками по мапах, облиште думку про користь цього видання.
Тим паче якщо ви проти, щоб ваше дитя вивчало англійську мову, якою перекладені «Зірки та макові зернята», не гайте часу, дочитуючи цю рецензію . Бо хіба тоді вас обходить, що видання «Аґрафки» переклали англійською Оксана Лущевська і Майкл Найдан (Michael M. Naydan), професор славістики в університеті штату Пенсильванія, заслужений професор україністики ім. родини Воскобійників. Наразі книжка доступна для англійськомовних дітей і батьків (її можна придбати на американському сайті amazon.com).
Що ж, про які ще мінуси можна писати, якщо видання за всіма вищеописаними критеріями вам не сподобалось? Придержте скептицизм, бо книжка справді не така проста. Вікову категорію, для якої вона призначена, важко встановити. Для малюків не підійде, зважаючи на використані слова, а для старших читачів замало тексту. Зробіть так само, як мій семирічний племінник. Він скептично оглянув (!) книжку, уважно перерахував кількість сторінок, щоправда, не зваживши, що тексту втричі менше, ніж малюнків. Однак, коли перечитав та самостійно ще раз погортав, то на хлопчикових устах я впіймала усмішку. «Зірки та макові зернята» йому сподобались.
На завершення збережу прикінцеву, але основну цитату: «Тобі обов’язково все вдасться, просто треба йти до мети маленькими кроками. Кожне завдання, навіть найскладніше, слід починати з простого – з один, два, три…». Ловіть філософію маленьких кроків, хай би якими ви були – зовсім маленькими чи вже дорослими.
Книжка-новинка «Про кита» української дитячої письменниці Оксани Лущевської од «Видавництва Старого Лева» – не просто збірка коротких віршиків для тих, хто зібрався за шкільну парту, а й захоплива мовна розвага для немовлят, які вже пробують вимовляти звуки. До речі, у жанрово схожих виданнях я натрапила тільки на поодинокі спроби використання звуконаслідування й алітерації, тому в даному сенсі «Про кита» – уже особлива книжка.
На її сторінках маленький читач або читачка знайдуть і «почують» мешканців моря й узбережжя – восьминога, краба, черепашенятко, чайку тощо. З об’ємних ілюстрацій визиратимуть і спілкуватимуться з малечею тварини на зразок барабульки, пелікана, камбали, яких, погодьтеся, не щодня побачиш. Можна їх досхочу роздивлятися й побалакати з дитиною: чим ці звірятка такі особливі? Заразом почати психологічну бесіду про морських страховиськ – не всі ж дітки сміливці. Чудесні, легкі, ніби пастеллю намальовані ілюстрації Віолетти Борігард звертають увагу малих читачів на важливі деталі – хвіст кита, дзьоб пелікана тощо.
Цап-царап,
лізе краб.
Клешні вперед
дере-дере.
Я його не бою-ю-юсь!
Тпрусь! Тпрусь!
Вибір морських мешканців, як на мене, – ще одна приваба книжки. Особливо хороші вірші «Барабулька», «Риба-клоун», чудовими видалися «Пелікан» та «Колискова для моря гарна». У них авторка використала повторення окремих звуків, добираючи необхідні в рядку. У творі про камбалу це повторювання домінантної/наголошеної «а» (асонанс): Камбала на карнавалі була, Ла-ла. У тексті про кита – повторення приголосної «т» (алітерація): Розкажу киту, Тра-та-ту. Також є звукова імітація позамовних явищ (ономатопея): Виль-виль хвиль, Хить-хить летить, Блим-блим за ним, Вода втікаців-ців, Чайки –чап-чап. Без сумніву, ці віршики легко вчитимуться напам’ять молодшими школярами й по-справжньому зацікавлять наймолодших, адже останнім так хочеться все повторювати й наслідувати.
Єдина річ, яка мене здивувала, – чому книжка віршів про різноманітних морських звірів так «вузько» названа? Очікування щодо її цілісності не виправдали себе.
Метою видання насамперед бачу розвиток мовлення у немовлят і поповнення лексичного запасу в молодших школярів. Не менш важливо послуговуватися цією книжкою на уроках української мови: приміром, замінити вірші на тему звуконаслідування в міністерській методичці й оновити план-конспект заняття використанням текстів сучасних (!) авторів. Як часто вчителі – як початкової, так і середньої школи – метою уроку вписують розвиток мовного чуття, виховання милозвучності мовлення. Тож використовуймо ці вірші, досягаймо задуманого. Безперечно, красу й гармонію української мови можна розвивати й удома, вивчаючи з дітками тексти з «Про кита». Адже мовна милозвучність виростає з читання добре написаної дитячої книжки.
Я завжди з нетерпінням очікую новинок видавництва «Братське». Досі то були книжки християнського змісту, чи пак сезонні різдвяно-великодні хрестоматії, тож цього разу їхнє видання «Скільки?» стало несподіванкою. Двомовна книжка, видана в Україні, – це вже значний крок уперед. Втілила ідею жіноча команда: поетка й перекладачка Галина Кирпа, художниця Ольга Гаврилова, Юлія Березенко з видавництва «Братське». Над перекладами працювали Оксана Лущевська та професор славістики Університету штату Пенсильванія Михайло Найдан.
Первинно це проект-ініціатива «Крок уперед: глобалізуємося разом з українсько-англійськими книжками-картинками», який був запущений на Kickstarter, щоб зібрати заявлені $5000 (хоча зібрали більше – $5250) на впорядкування, переклад, ілюстрування, видання й рекламу книжок-картинок-білінгвів.
В основі «Скільки?» – незліченність природних див: промінчиків у сонця, хмарок у неба, пір’їнок у сойки. На десяти яскравих розгортках усього по одному запитанню. Заразом школярам пропонується вивчити конструкцію «How many?». Видання містить також українські слова-концепти національної культури: Дніпро, смереки тощо. От вам глобалізація «разом з українським»!
А скільки разів ти скажеш мені «не знаю»?
Не бійся, кажи, кажи, я ж не боюсь.
Бо на такі запитання
відповідь тільки така.
«Ілюстрації можуть навіть більше оповідати, ніж слова… Маленькі діти здебільшого спочатку “читають” картинки, а тоді слухають історію», – стверджує перекладачка Оксана Лущевська. Бачимо сюжетно цілісне зображення (дещо графічне, я б сказала) на одну розгортку,. Художниця використала особливий шрифт: він трохи схожий на дитячий почерк, але доволі елегантний, навіть розкішний.
Книжка хороша й лаконічна. Лексичного наповнення не так багато, проте видання-картинка дає більше опцій для спільної додаткової роботи. «Скільки?» нових оповідок можна придумати до малюнків разом із дитятком! Можна навчитися рахувати – попри ствердження у прикінцевому віршику, що всього в природі не злічити, – приміром, голочки в їжачка, солов’їв у діброві, хмарки в небі.
Книжка-білінгва також якнайкраще придасться на уроках англійської мови. Було б чудово, якби це видання розповсюджувалося за кордоном, ознайомлюючи читачів з українською поезією, – зокрема, у двомовних школах для дітей діаспори, які не так добре володіють українською зі зрозумілих причин.
Що ж до нашого сімейного читання, то «Скільки?» якраз для вікової категорії мого малюка. Одне питальне речення двома мовами й удосталь місця для картинки… аби хтось розповідав, що і як там зображено. Найціннішим натхненням від книжки для мене стало започаткування власної домашньої двомовної бібліотеки. Придбавши англійськомовне видання, я сіла й переклала кілька речень із нього. Ось що в мене вийшло:
Вивчення іноземних мов нині хвилює чи не кожного. Шкільні уроки англійської не дають достатнього рівня, середовище носіїв мови не всім доступне. А от книжка-білінгва допоможе виховати в маляти зацікавлення літерами англійського алфавіту, розвине почуття прекрасного та відкриє англійськомовні джерела інформації в майбутньому.
Читайте також:
До Всесвітнього дня захисту дітей за підтримки доброчинців батьки та їхні «технологізовані» діти отримали можливість упродовж місяця безплатно завантажувати українську інтерактивну казку «Котигорошко» видавництва «Пірати Київського Моря». Казка ця – одна з найдавніших і відома ледве не всім: хтось читав у школі, комусь випала нагода ознайомитися в позашкільний час, а ще хтось уже читав її своїм дітям. Тому значною мірою моя рецензія є прискпіливим поглядом на «інтерактивність» «Котигорошка». Що ж такого в ньому інтерактивного? Які зручності й технічні переваги є в цій модернізованій казці?
Передусім зазначу, що інтерактивну книжку розроблено для iPad, тобто потрібно мати цей ґаджет. Мій особистий досвід пошуку українських казок в онлайні свідчить, що ця казка – найкраща можливість для мого сина чути й бачити українську казку, якщо паперової книжки немає. Зазвичай він бавиться іграшками й тільки слухає читані мною казки. Однак тепер він пізнає українську казку через власний світ відчуттів.
Варто звернути увагу, що казку запропоновано трьома мовами – «Котигорошко», «Rolling Pea», «Катигорошек», – тобто юний читач або його батьки можуть завантажити як українськомовну, так і російсько- чи англійськомовну версію. Всі вони доволі колоритні, озвучені трьома різними чоловічими голосами. А нам, батькам, дається можливість вивчити разом із дитиною другу чи третю мову, ще й поширити українську казку серед дітей, що спілкуються іншими мовами.
Також запропонована інтерактивна казка передбачає зручність читання чи слухання. Вибравши необхідну опцію в налаштуваннях, ви можете самі читати казку дитині або слухати готовий аудіозапис, – це варіант для дітей, які не вміють читати, чи навіть альтернатива, коли батьки не мають часу прочитати казку. Ви можете повернутися на сторінку, де зупинилися, можете ввімкнути / вимкнути звук. І все це легко та просто.
Нині, коли моїй дитині бабуся з дідусем читають українські казки по скайпу, ця книжка допоможе батькам прилучати малечу до української культурної спадщини.
Найбільше в цій книжці мене зачарували ілюстрації Івана Сулими. Кольори настільки яскраві та приємні для ока, що хочеться сісти й довго розглядати малюнки. Кожна сторінка нагадує паперову книжку: частина екрану заповнена текстом, частина – зображенням. Сторінки з більшим обсягом тексту чергуються із суто ілюстраціями.
Основна приваба інтерактивного «Котигорошка» ховається на кожній сторінці. Це і хмаринка, яка рухається, звуки млина, що працює, рибка, яка виринає з води, голоси людей, розмальовка чорно-білого зображення – і для цього треба лише торкнутися екрана чи провести по ньому пальцем. Навіть тут наявний елемент гри: наприклад, завдання розбити булави, які з’являються на екрані. Зображення, що рухаються та змінюються, допоможуть розповісти дитині про світ.
Напишу також про власні очікування від завантаженого додатка і про те, над чим його автори ще могли б попрацювати.
Правило, якого я навчаю дитину, а саме – перегортати сторінку книжки, беручи за верхній кутик аркуша, – тут не спрацювало. Стрілки перегортання сторінок розміщено знизу, ліворуч і праворуч. Те, що всі три варіанти книжки озвучують лише чоловічі голоси, дещо неприємне для мене як жінки-мами. Як альтернативу розглядаю можливість запису казки голосом батьків (диктофонокнижка), щоб маля за їх відсутності могло самостійно ввімкнути й прослухати казку знайомими голосами.
Крім того, з першого разу я, чесно кажучи, не знайшла й половини опцій, які пропонувалися видавництвом. Лише згодом, перечитавши кілька разів спільно з сином, мені вдалося відшукати всі заявлені можливості інтерактивної казки. Тому стисла інструкція у вигляді анонсованого відео обов’язкова для перегляду, поки ви не взяли в руки iPad.
Безперечно, це вже не варіант паперового видання, чи відомий нам формат аудіокнижки, чи навіть не електронна книжка, до якої ми звикли, аби не марнувати папір, чи театральна відеодемонстрація. Це екран, до якого треба доторкнутися, щоб щось відбулося. Чи це підштовхує наших дітей до опанування новіших технологічних розробок? Однозначно, так. Але погодьтесь: якщо, не маючи паперової версії, малюк може ознайомитися з українською казкою, це дуже добре. Нині, коли моїй дитині бабуся з дідусем читають українські казки по скайпу, ця книжка допоможе батькам прилучати малечу до української культурної спадщини. Тим паче, що у свої 9 місяців мій син може пізнавати й аналізувати те, що змінюється на екрані, коли він проводить по ньому пальчиком.
