Рідна література в перекладі

Автор: Володимир Чернишенко


Феномен українського російськомовного письменства – одне з найбільш дражливих і водночас найбільш нагальних питань сучасного літературного процесу. Війна з Росією тільки загострила потребу у проговоренні цієї теми.

Українські письменники, які належать до російської літературної тусівки чи просто виокремлені за мовною ознакою, – це не просто спадок «спільного минулого», а цікава складова української літератури. Кожен із них у різний час обирав різні шляхи до визнання. Дехто просто переорієнтовувався на російський ринок та потреби російської аудиторії, інші створювали книжки без національних та культурних особливостей, які б задовольнили попит читачів із різних країн.

1

У різний час до обох цих моделей вдавалося подружжя Дяченків. Їхні твори спершу виходили російською, потім почали перекладатися українською, однак були «загальними», якими часто є фантастичні тексти, не прив’язаними до реалій певної країни. Втім, багато з них вийшли в добрих перекладах українською. Особливо плідно минув період співпраці авторів із видавництвом «Теза», в якому побачила світ низка цікавих дитячих книжок Дяченків, серед яких «Габріель і сталевий лісоруб», який, на моє переконання, зробив би честь будь-якій дитячій літературі.

Особливий твір в українській бібліографії Дяченків – «Дика енергія. Лана». Вона з’явилася одразу після помаранчевого Майдану й була частиною промо-акції одного з «голосів» та символів тодішнього протестного руху – співачки Руслани. Бунтівна постапокаліптика «Лани» цілком відповідає модним тенденціям молодіжної прози й перегукується з «Дивергентом» В. Рот, ба навіть із «Голодними іграми» С. Коллінз. Таку претензію на масову літературу в нас мало хто висував. Можна закинути, що книжка писалася на замовлення, однак безперечно й те, що «Лана» в Росії сприйнята не була, ба й зазнала нищівної критики саме через «політичну» складову. Згодом, щоправда, співпраця з українським видавцем припинилася, і нині поповнень української дитячої книжкової полички від Дяченків ми не бачимо.

3

А ось тандем Ілони Волинської та Кирила Кощеєва з їхнім «серіалом» про Ірку Хортицю – приклад фентезі від самого початку українського за формою та суттю. Історія ця виходила у видавництві «Ранок» російською та в авторському перекладі українською. Прекрасно написана, сучасна, легка, класична й новаторська водночас історія про трьох друзів у рідному Дніпропетровську, які виявляють у собі магічні здібності й стикаються з нечистою силою та великим бізнесом. Книжки насичені гонитвами, вигадливими чарами на автентичній українській основі й водночас оповідають про дитячу дружбу й почуття справедливості, а ще описують реальних під-підлітків, яким віриш, у реальному антуражі, який бачив сам. Однак із якоїсь причини після трьох перших томів книжки про Хортицю завмерли, лишивши нерозкритою генеральну таємницю циклу. Тепер українські письменники працюють на російське видавництво й публікуються їхні книжки лише російською, щоправда, без особливого успіху. Можливо, локації, герої та події занадто українські. Але факт – ці автори також зникли з обріїв української дитячої літератури. І не певен, що це добре.

6

Одним із молодих російськомовних українських фантастів є Володимир Арєнєв, виходець із тусовки фантастів, який дебютував на початку 2000-х із російськомовними повістями. Такі фантастичні повісті як «Правила гри» писалися за традиційними позанаціональними схемами. Однак незабаром виходить і вкорінена в українську міфологію книжка «Бісова душа, або Заклятий скарб» («Зелений пес», перевидана видавничим домом «КМА»). Інші тексти перекладаються та видаються у серії «Алфізика» видавництвом «Зелений пес».

В останні роки публікація книжок Арєнєва видавничим домом Києво-Могилянської академії поставила його в ряд українських авторів, які пишуть для підлітків. Повість «Душниця», відзначена торік «Рейтингом критика», хоча й фентезійна, була поставлена українськими критиками в ряд підліткових, і на це справді були підстави. За фентезійними світами Арєнєва ховається світ звичайних підлітків зі шкільними розборками, першими закоханостями, пошуком власного «я». І саме це, а не вигадливі сюжети й закручена світобудова, є головним секретом успіху книжки. У «Душниці» як проблемному підлітковому тексті зокрема пропрацьовується тема ставлення до смерті й прощання з близькими людьми, що для нашої підліткової літератури рідкість. В останній книжці Аренєва – «Порох із драконових кісток» – у сюжеті поміж іншим виринає неоголошена війна проти країни-сусіда, невизнання бойових втрат, лихий карлик-командувач… Усе це у фентезійному антуражі, але від того не менш упізнаване. Осмислення життя підлітків, коли країна у стані війни, – надзвичайно цінна складова цього тексту.

2

Андрій Курков

Зовсім нещодавно у видавництві «Час майстрів» було видано книжку «Недоторка» іншої російськомовної письменниці – кримчанки Тетяни Корнієнко, у чудовому перекладі Івана Андрусяка. Ця підліткова повість побудована суто на російському матеріалі. Діти тут запоєм читають «Війну і мир», слухають Чайковського, захоплюються прізвищем «Романов», у прізвиськах використовують віршики Чуковського, із придихом згадують блокадний Ленінград… Зрозуміло, що навіть севастопольська прописка авторки не зробить цю книжку українською. У даному разі маємо переклад посередньої російської повістини, що загалом теж непогано, адже підліткових книжок у нас поки що бракує. Утім, якщо вже перекладати росіян, то я голосував би за Діну Сабітову (до речі, її чудову повість «Три твої імені» нещодавно було видано у «ВСЛ»).

Читайте також: «Недоторка» як привід поговорити

Нині дедалі частіше виходять книжки російськомовних авторів українською. Треба згадати й Андрія Куркова, чиї російськомовні тексти перекладено багатьма мовами світу й видано як твори саме українського письменника. А дитячі казки «Про пилососика Гошу» чи «Школу котоповітроплавання» («Навчальна книга – Богдан») уже встигли знайти вдячних маленьких читачів саме українською. Книжечка «Чому їжачка ніхто не гладить», здається, існує лише в одному варіанті.

7

Олександр Есаулов, який пише російською, нещодавно видав історичну повість «Переможців не судять» українською – ідеться в ній про визвольну боротьбу УПА. Його дитяча проза виходить так само лише українською – щойно під кінець минулого року поповнилася захоплива серія детективів про Льоху Холмса й Миху Ватсона з Горобинівки («Теза»). Поруч із детективами Кокотюхи (серія «Дивний детектив») і Наталі та Олександра Шевченків (серія «Команда мрії») книжки Есаулова є незамінними засобами заохотити до читання юних любителів детективного жанру. І хоча проблеми з адаптацією текстів до українських реалій ще існують, однак їх цілком можна подолати вправною редактурою та якісним перекладом.

5

Окрім видання українською новинок від знаних письменників, треба зазначити, що й автори-початківці, які пишуть російською, дедалі частіше намагаються видати книжки в українських перекладах. Можна навести приклад Ніки Ініної з її «Хрангелами» («Ранок»). Або ж нещодавню новинку від Кузька Кузякіна (у співавторстві з Євгенією Добровою) «Кожен може стати принцесою», яка спершу вийшла друком у Росії, а згодом була опублікована в «Пелікані» українською. Очевидно, вдалий досвід видання російськомовних українських авторів у перекладі надихнув «Пелікан», адже незабаром вийдуть нова історія від Кузька Кузякіна й дебютна книжка Сергія Лоскота в перекладі українською Тетяни Стус.

Що робити з російськомовними українськими письменниками? Моя відповідь: якщо пишуть добре – читати. А надто – перекладати й видавати українською. І читати українською. Залучати до всіх форм літературного життя країни на рівних і – знову перекладати. Спроби витворити альтернативну російськомовну українську літературу (окремі літературні премії, журнали, видавництва) – на мою думку, явища перехідного періоду, який неминуче завершиться. І тоді як українська література може запропонувати російськомовним авторам переклад, російська – нічого, окрім асиміляції й знеособлення.

Фото зі сторінок life.pravda.com.ua, mybookshelf.sells.com.ua, primechaniya.ru, Тетяни Давиденко, chl.kiev.ua.
Print Form
Подiлитись:

Відгуки/2

  1. ПС. Люди, що народилися в Совку, навіть знаючи українську досконально, російською думають і вона для них ближча. Тоді теж проста відповідь – ліньки зробити авторський переклад (для роману в 100500 сторінок це дійсно напружно)

  2. Авторе, заголовок не відповідає змісту статті. Ви замахнулись на історичне, а вийшли на епізодичне, більше того, ви просто склали каталог.
    Найвідоміший український російськомовний письменник – Михайло Старицький. Щось про нього ні слова.
    Оскільки про політику у вас майже нічого, то на всю статтю є коротка і практична відповідь. Російська мова є одною з міжнародних. До речі, саме тому наукові статті я пишу російською (або – інститут має свого перекладача англійською, і він не просто перекладає, хоча теж фізик, він перекладає у співпраці з авторами статей, щоб не втратити ні йоти змісту)
    Є українські поети, що писали англійською, іспанською. Краще написати на міжнародній мові самому, ніж чекати, коли перекладач твій твір по-своєму перетлумачать. Хоча звичайно, краще, коли ти білінгв, самому перекласти.

Додати коментар



Читайте також: