Найважливіші книжки нашої дитячої літератури


Щороку до Дня Незалежності України ми готуємо особливий матеріал – ретроспективу ключових українських дитячих та підліткових книжок. Пам’ятаєте огляд  знакових імен, творів та книжок? А перечитували відомі серії українських видавництв? Пишалися разом із нами міжнародними успіхами українських текстів? Чи не забули супергероїв незалежності?

Цього разу ми вирішили з’ясувати, які українські книжки вважаються найважливішими. БараБука звернулася до людей, які популяризують дитяче читання – бібліотекарів, критиків, науковців, психологів, культурних та освітніх менеджерів і юних книжкових оглядачів – із непростим запитанням. Яка українська дитяча чи підліткова книжка (за всі часи), на вашу думку, є найважливішою? 

Палітра обраних видань сягає ХІХ століття й до  наших днів. Чи є в ній ваші фаворити? Чи вплинули ці видання на вас так, як вони вплинули на наших респондентів?

Іван Котляревський «Енеїда»

Так, це ЗОВСІМ не дитяча книжка, але в дитинстві я сприймала цей текст як сучасний і дитячий – можливо, насамперед через анімовану екранізацію режисера Володимира Дахна. Зрештою, «Енеїда» є в колі дитячого читання і добряче бадьорить школярів на їхньому шляху опанування класики. Мало яке видання може похизуватися таким багатством лексики, зокрема обсценної, і при цьому залишатися в шкільній програмі як твір, з якого пішла літературна мова.

Анна Третяк, головна редакторка БараБуки

Тарас Шевченко «Катерина»

Я читала багато, часто – дорослу літературу, не все розуміючи, інколи дофантазовуючи. «Катерину» Шевченка прочитала з маминою допомогою ще до школи (а до неї я пішла в неповних 6 років). Сказати, що мене вона вразила – нічого не сказати. Я ніяк не могла второпати, як рідні тато-мама могли так вчинити з Катериною і ридала-ридма через усю ту трагедійну несправедливість. Добре, що мама плакала зі мною і ми дуже емпатійно то переживали/проживали. Потім раділа, що нині все по-іншому, але настанову «кохатися не з москалями» запам’ятала на все життя 🙂

Оксана Шевченко, дитяча та підліткова психологиня, книжкова оглядачка

Остап Вишня «Мисливські усмішки»

Свого часу на мене справили особливе враження «усмішки» Остапа Вишні. Його дотепні тексти стали важливими і формотворчими для мого, тоді ще дитячого сприйняття української літератури. Саме легкість і гумор відкрили новий незнаний образ письменника-творця. Він приємно контрастував із письменником-революціонером або мучеником. Остап Вишня нагадував українського барона Мюнхгаузена. «Усмішки» сповна виправдали свою назву для мене. Радо перечитую їх досі.

Марія Артеменко, провідниця бібліопростору БараБуки

Всеволод Нестайко «Тореадори з Васюківки»

Куди ж без «Тореадорів з Васюківки»? Авторові українського дитячого бестселеру вдалось знайти ключик до серця кожного шукача пригод. Протягом майже 50 років діти вгадують себе в яскравих персонажах повісті. Ба більше, найкращі зразки пригодницьких книжок наших сучасників «проростають» саме з «Тореадорів».

Ольга Сілакова, провідниця бібліо-простору БараБуки

Причини: 

– це Нестайко, непересічна постать в укрдитліті

– це дитячий роман, а це в принципі в нас рідкість 🙂

– це смішно й досі

– це кльова та визнана у світі екранізація

– ця книжка єднає покоління.

Юлія Козловець, кураторка дитячої програми «Книжкового Арсеналу»

Віктор Близнець «Земля світлячків»

Ця книжка родом із мого дитинства: уперше опублікована наприкінці вісімдесятих. Але на відміну від багатьох інших видань того часу, «Землю світлячків» я би гаряче та переконливо радила читати сьогодні. Передовсім, це дуже гарна історія: живописна, вигадлива, повна кольорів та смаків. Для мене вона – як пісня зі складною мелодією, кожну ноту якої співак узяв спокійно і чисто. Але це ще й трагічна історія: у боротьбі з печерними страховиськами гине один із головних героїв. Однак хіба це не щоденна правда для нас сьогодні? 

Галина Ткачук, заводійка книгоподій БараБуки, ведуча гуртка «Написатор»

Українські народні казки у виданні «Веселки»

Українські народні казки з ілюстраціями наших художників, які виходили друком у видавництві «Веселка», стали частиною «культурного коду», тому мені досі дивно, що досить багато людей ці коди не зчитує – вони мали в дитинстві інший читацький досвід.

Валентина Вздульська, співзасновниця блоґу про сучасну дитячу літературу «Казкарка»

«Казки народів світу» видавництва «Веселка»

У дитинстві найбільше любила читати не якусь конкретну книжку, а серію книжок. У радянські часи були «Казки народів світу» від видавництва «Веселка». Книжки дуже різноманітні, а ще кольорові, з гарними ілюстраціями. Я любила занурюватися в чарівний світ інших народів. Звичайно, більше подобалися казки західноєвропейських країн (бо там про принцес і принців), але й екзотичні – в’єтнамські чи казки народів Африки – також цікавили. Для мене казки – це перші книги, які я самостійно читала. Нещодавно знайшла стару й потріпану «Сплячу красуню», у якій олівчиком було відмічено, скільки я прочитала за раз. Це так зворушливо, мило, а ще надзвичайно мало, як на сучасні обсяги прочитаного. Але все ж той олівчик зафіксував мої перші кроки в книжковому світі.

Юлія Підмогильна, провідна редакторка книжкових проектів БараБуки

«Цар Плаксій і Лоскотон» Василя Симоненка з ілюстраціями Анатолія Базилевича, видавництво «Веселка»

Знаковою для мене ця книжка є тому, що саме з неї я дізналася слово «чимчикувати». А якщо серйозно, то це чи не перша моя книжка українською мовою. Я росла в російськомовній родині, але завжди мала багато книжок українською і в школу мене записали теж україномовну. Пам’ятаю, що «Царя Плаксія» сама не читала, а лише слухала. І цей досвід можна порівняти із переглядом блокбастеру сьогодні. Нам її читала мама або бабуся. Пам’ятаю, що ми сміялися і що мені дуже подобалися окремі слова (макака-забіяка, реготати, торбина, посіпака, знову ж таки, чимчикувати). Пам’ятаю, як слухаючи саме цю книжку, я подумала, що мені дуже подобається українська мова. Хтозна, може завдяки Лоскотону я сьогодні вважаю своєю рідною мовою саме українську. І ще мені страшенно подобалися (і подобаються) малюнки Анатолія Базилевича всередині (а обкладинка – ні!).

Марія Семенченко, журналістка, оглядачка дитячих книжок, членкиня журі літературних премій 

Володимир Рутківський «Сторожова застава»

Чому ця книга особлива? Все менше підлітків цікавляться історичною, нехай і художньою, книгою. Все більше ми говоримо про брак патріотизму і програні інформаційні баталії. А є книги. Вони як зброя, як інформаційні (чи емоційні) бронежилети. «Сторожова застава» – саме з таких. Вона й є уроком нашої історії з повним ефектом власної присутності в цій історії. Від неї неможливо відірватися, а коли перегортаєш останню сторінку, то розумієш: є Україна, була Україна, Україна буде! І ти її частка. Може це трошки пафосно, але мало книжок, які можуть викликати таке щемке почуття причетності і зв’язку часів. І любові. До України.

Лариса Лугова, бібліотекарка, директорка Львівської обласної бібліотеки для дітей

«Улюблені вірші», «Сто казок»

«А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» першою зробила українські казки та вірші красивими. Іван Малкович робив це тоді, коли підтримувати українське ще не було модним. Власне, він чи не перший, хто почав робити українську дитячу літературу модною, витонченою і сучасною.

Іванна Коберник, радниця міністра МОН, громадська діячка

Галина Малик «Злочинці з паралельного світу»

З експертної точки зору найважливішою для мене є книжка, якій чи не вперше в новітні часи вдалося таки підважити («розгерметизувати») усталену в українській літературі традицію писання для дітей – напрочуд сміливо і напрочуд майстерно. Зверненням до геть недитячої незручної соціальної проблематики (Чорнобиль як зона відчуження, стрімке розшарування суспільства, сповнена насильства і жорсткості боротьба дітей за виживання у бездушному місті, недитячий біль втрат близьких), до нових образів (безхатченки – діти і тварини, міліціонер-злочинець, нувориші), використанням непричесаної, але правдивої мови (це сьогодні нікого цим не здивуєш, а тоді авторці дісталося на горіхи від «пуристів»), відсутність (донедавна майже аксіоматичного) гепі-енду. І все це – фантастична повість-дилогія Галини Малик «Злочинці з паралельного світу».

Емілія Огар, професорка кафедри видавничої справи та редагування Української академії друкарства

Сергій Оксеник «Лісом, небом, водою»

Перші дві книжки трилогії стали для мене осянням як для читачки та взірцем дитячої літератури як для письменниці, редакторки та літературознавиці. Це сучасна інтерпретація образів народних казок, вплетена в постапокаліптику – глибокий за змістом, дуже український екшн світового рівня, від якого не відірватися.

Таня Стус, засновниця БараБуки, фахівчиня з промоції читання «Українського інституту книги»

Найважливіша вона тому, що це була одна з перших книжок українського автора, яку мені подарували для моїх старших дочок в мій день народження. Цю книгу вони читали в основному дорогою на тренування і до школи – бо це був не близький шлях і перші кроки в професійний спорт. Читали її в ранковому метро, дорогою на тренування о 6 ранку з Оболоні на Лівий берег, на перервах у школі, повертаючись після вечірнього тренування, а якщо не було можливості почитати в дорозі – переказували із захватом зміст. Вона їх захоплювала і відволікала від утоми. Це чудове підліткове фентезі, де є цікаві пригоди, українська загадкова міфологія і, звичайно, почуття.

Марина Климова, бібліотекарка Центральної бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка для дітей м. Києва

Всеволод Нестайко «Чарівні окуляри»

Це моя найулюбленіша книжка раннього дитинства. Для мене вона була культовою, пояснювала різницю між добром і злом, необхідність встановлювати справедливість, і, звісно, допомагати іншим. Книжка була перевидана багато разів, а це значить, що багатьом читачам вона теж сподобалася.

Матвій Яценко, експерт БараБуки молодшого покоління

Іван Андрусяк «Стефа і її Чакалка»

Книжка «Стефа і її Чакалка» подарувала нам Івана Андрусяка-дитячого письменника. До першої повісті згодом додалися ще дві частини – «Кабан дикий – хвіст великий» і «Чакалка і Чупакабра». Андрусяк майстерно використовує народні образи, грається з сенсами, давнішими й сучаснішими міфами, вкладає в художні тексти дещицю знань про природу і все це присмачує фірмовим гумором. Як на мене, це одна з найкращих дитячих книжок Івана Андрусяка. І Стефа (прототипом якої є Іванова донька), і Чакалка (про яку до книжок Андрусяка чули хіба на Слобожанщині) тепер стали улюбленими персонажами кількох поколінь дітей.

Ольга Купріян, літературна критикиня, редакторка БараБуки

Василь Голобородько «Віршів повна рукавичка»

2010 року цей якісний приклад синергії вербального і візуальних текстів заклав певну динаміку розвитку дитячої книжки як мистецтва (якщо не брати до уваги поодинокі приклади тих якісних книжок, які були ще за видавництва «Веселка»). Сьогодні книжка-картинка та ілюстрована книжка для дітей повільно набуває популярності в Україні. В англомовних країнах книжки-картинки увійшли в період «золотої доби» ще в 1990-х. Попри розвиток цього формату, ми досі маємо мало експериментальних жанрів у ньому. І сьогодні досі мало новинок хорошої дитячої поезії. Хотілося б, щоб наші юні читачі читали більше віршів, які розбурхують уяву і фантазію та наповнюють мовними «родзинками». А таким чином формують естетичні смаки і навіть вимоги щодо майбутнього книжки.

Оксана Лущевська, докторка наук у галузі освіти, співзасновниця блоґу про сучасну дитячу літературу «Казкарка»

Мар’яна Савка «Казка про Старого Лева»

Дуже важко писати про книги найдорожчих людей, і я цим не зловживаю. Відтак і про цю книжку, яка ще у 2012 році потрапила до світового каталогу «The White Ravens», я свого часу не написала ані півслова, бо була директором премії «Великий Їжак». «Казка про Старого Лева» (художник – Володимир Штанко) – чудова дитяча книжка, але крім того, на мою думку, – одна з найважливіших дитячих книжок. Але її не зрозуміли. Хтось побачив у ній «справжню візитку Львова», хтось – чудову дитячу казку, феноменально вдало проілюстровану, хтось – «міфологізування бренду видавництва». Але, здається, ніхто не говорив про неї в руслі історії ідей і основних світових трендів. «Казка про Старого Лева» – це «нова локальна історія», описана через культуру. Мар’яна Савка, успішна видавчиня і одна з найпотужніших поеток, має дуже практичний, дуже адекватний і дуже здоровий погляд на суспільне і політичне: Україна для кожного щоразу починається з дуже конкретного і дуже малого «місця на землі», з системи цінностей, зі системотворчої, структуротворчої ідеї. Отже, місце – Львів, мансарда з вікнами на площу Ринок, основне заняття Старого Лева – робота як творчість і джерело радості, ідея – співпрацюючи, взаємодіючи, об’єднуючись для досягнення мети, можна досягнути унікального результату, причому різність, іншість є не перешкодою, а навпаки, запорукою успіху. Ніхто не помітив нової соціальної метафорики, яка потім щоразу (я впевнена) буде відтворюватися через нашу культуру. Ця книжка – написана і видана, підкреслюю, до Майдану, символічно фіксує цілком нові практики українського громадянського суспільства, вже не пострадянського, бо пострадянські люди взаємодіяти й об’єднуватися якраз не вміють. Ця книжка – про новий український етос, якому притаманні самоорганізація, розуміння успіху як процесу, повага до іншого і особлива любов до своїх «малих батьківщин».

Маріанна Кіяновська, перекладачка, засновниця літературної премії «Великий Їжак»

Олександр Есаулов «Дитячий детектив»

Для мене найважливішою є не одна книжка, а ціла серія – «Дитячий детектив» Олександра Есаулова. Це просто книжки книжок! Вони цікаві та прикольні. З першої прочитаної книжки дуже хочеться прочитати решту. Тут Льоха Холмс, Миха Ватсон та Настя Бонасьє краще за дорослих розплутують таємничі справи. Мені взагалі цікавіше читати про дітей та підлітків, таких як я. Коли я читала, мабуть, справу №2, мені захотілось розповісти про це іншим. Так з’явився канал SistersBook. До речі, перші огляди я робила саме на ці детективи.

Ганнуся Губарець, учасниця гуртка «Написатор», експертка БараБуки молодшого покоління

Дзвінка Матіяш «Марта з вулиці святого Миколая»

Колись мене дуже зворушила повість Дзвінки Матіяш. Вона і сучасна, і глибока, і якась відверто правдива одночасно. А ще ця книжка – добра співрозмовниця для дітей, справжня книжка-провідник.

Світлана Ройз, дитячий та сімейний психолог, авторка книжок і освітніх проектів

Дара Корній «Чарівні істоти українського міфу» 

Для мене найважливіша книжка у нашій дитячій та підлітковій літературі – це «Чарівні істоти українського міфу» Дари Корній! Я вважаю, що це частина українського народу. Адже знати міфічних мешканців іноді буває і корисно.

Анна Полегенько, учасниця гуртка «Написатор», експертка БараБуки молодшого покоління

Таня Стус «Моя Ба»

«Моя Ба» – книжка-терапія для всіх і кожного. Я не знаю більш світлої і мудрої історії, яка б допомагала так просто і водночас глибоко проговорювати з дітьми непросту тему відходу близької людини. Вона спонукає до роздумів про будиночок в серці і тих, хто там живе, викликає найщиріші емоції та збурює найщемкіші спогади. Саме тому ця книжка-картинка і цінна, адже закладає в малих читачах ту цеглинку любові, на якій в майбутньому вибудовуватиметься їхнє щасливе життя. А хіба не це є найважливішим?


Анастасія Музиченко, заводійка книгоподій БараБуки

Галина Ткачук «Книжка про сміття»

Найважливішою для мене дитячою українською книжкою стала «Книжка про сміття». Чому? На це є багато причин. По-перше, вона змінила моє сприйняття світу. Я на сміття подивилася зовсім з іншого боку. Дізналася багато нового, корисного і цікавого. А по-друге, тут все зрозуміло і цікаво написано, красиво оформлено, багато неймовірних деталей та історій.

Якби всі люди на світі прочитали цю книжку, масштабна проблема зі сміттям потроху почала б вирішуватися. А це справді дуже важливо.

Іванна Кравцова, експертка БараБуки молодшого покоління

Print Form
Подiлитись:

Відгуки/1

  1. “Яка українська дитяча чи підліткова книжка (за всі часи), на вашу думку, є найважливішою?”

    Складне запитання. Мабуть, це така книга, яка виховує співчуття, спонукає дітей замислюватися, робити добрі вчинки. На гадку припадає “Олівець” Івана Франко, “Квітка сонця” Сухомлинського В.О.

Додати коментар



Читайте також: