Анкета БараБуки: 6 років у просторі
Шість років тому в мережі відкрився портал у Простір Української Дитячої Книги. Відтоді дитяче читання в Україні й українська дитяча література неодмінно асоціюються з фіолетовим песиком БараБукою. За цей час ми зробили 120 інтерв’ю з творцями й творчинями дитліту, запустили десятки нових проектів та ініціатив, допомагаємо вам розібратися в найкращих родинних виданнях року, підвищуємо кваліфікацію дитячих авторів, знайомимо школярів із живими письменниками, спонукаємо читати й перечитувати книжки сучасних авторів…
Як усе починалося? Як розросталася команда БараБуки? Як працює редакція і чи є правдою всі плітки, якими оповита робота редакції? Про це все веселі й нестримно серйозні редакторки БараБуки розповідають в Анкеті.
– Розкажіть, як ви стали барабукою. Чи є якийсь ритуал посвяти?
Таня Стус: Я стояла на утрамбованому снігу в лісі біля зимового багаття з багатодітними татами Олегом Дегтяренком та Дмитром Стусом і розповідала Олегу про те, чому так важливо побільше розповідати батькам і вчителям про сучасну дитячу та підліткову літературу. То і була відправна точка, вогник, з якого виростала БараБука і всі барабуки.
Ольга Купріян: При прийомі на роботу всіх прискіпливо допитує Головна БараБука Таня Стус. Останній етап співбесіди – знайти 5 синонімів до слова «картопля». Отут я, звісно, була першою, бо в дитинстві мене називали БарабОлькою!
Настя Музиченко: Барабукою стала я завдяки Олі Купріян, це вона мене порадила Тані Стус ще 2013 року. Тоді ще не було посвят в барабуки, достатньо було вчасно прийти на співбесіду. Пам’ятаю, що то було в жовтні і ми вперше зустрілись утрьох на Палаці спорту, там був офіс МАНу (багаторічні улюблені партнери ББ – Ред.). Ми піднімалися в ліфті у відділ кадрів і всміхались. Певно, тоді от я і стала барабукою.
Анна Третяк: Тривалий час я була поблизу БараБуки – писала рецензії, ходила в гості та й просто тішилася, що є такий простір (і, якщо зовсім чесно, то хотіла опинитися там «повністю»). Аж одного дня мені зателефонувала Таня Стус і покликала долучитися до команди. І я щаслива, що саме так і сталося!
Галина Ткачук: Мене вкусила Ольга Купріян. Оскільки в цей момент вона була вагітна, то дія її отрути подвоїлася.
Марія Артеменко: Це сталося зі мною наприкінці літа. Серпневі будні враз наповнилися свіжими ідеями чудесних барабук і приємною прохолодою від гортання дитячих книжок. Посвята відбувалася за найкращими традиціями масонських орденів, тобто з молодим вином, ритуальними танцями і читанням уголос.
Ольга Сілакова: Давно то було. Завели мене у велику залу, а в ній у кріслах барабуки сидять. Зараз, кажуть, будемо ритуал проводити. Зав’язали мені фіолетовою стрічкою очі. Страшно так… І давай по черзі уривки з дитячих книжок читати. А я, значить, маю відгадувати, хто автор. І от, коли остання книжка лишилась, я Арєнєва з Матолінець переплутала. Відчуваю – біда, не візьмуть! А вони ж, барабуки, добрі.
«Раз ви, – кажуть, – у межах підліткової фантастики лишилась, і Арєнєва з Матолінець сплутали, а не з Чаклуном чи з Купріян, то ми вас візьмемо».
Розплющую очі, а переді мною двері Бібліопростору прочиняються. З тих пір я всі книжки перечитала, і більше нікого ні з ким не плутала.
Юлія Підмогильна: Із БараБукою мене познайомила Таня Стус. Спочатку я приходила до БараБуки в гості, відвідувала заходи та читала дописи. А потім БараБука стала допомагати з’являтися класним книжкам і шукала редактора. І тут я подумала: «Це мій час. Книжки і діти – це саме те, що я люблю». З того часу ми разом!
– Який із проєктів ББ став улюбленим? Що ви найбільше любите в роботі?
Настя Музиченко: Найбільше я люблю у своїй роботі організовувати барабучі заходи. Колись я проводила «Родинні суботи» – це було непросто, але дуже надихало, спонукало до пошуків нових ідей, дарувало знайомства з цікавими дітьми і їх батьками. Всі заходи, які ми проводимо для дітей, родин, наших читачів я обожнюю. Хоч мене на них зазвичай не видно як ведучу чи модераторку, але я докладаю максимум зусиль, щоб усі були задоволені, щасливі й натхненні після заходів ББ.
Ольга Сілакова: У БараБуки всі проєкти схожі на свята. А я ду-у-уже люблю до свят готуватись. Страшенно подобаються наші події на «Книжковому Арсеналі» і «Топ БараБуки». Коли ти маленьким гвинтиком крутишся у великому механізмі, і через твої руки проходить безліч важливих справ. Люблю безпосередню роботу з дітьми, зустрічі з авторами, конкурси, читання. Є щось магічне у простому читанні вголос. Ти даруєш малечі історію, а вони віддячують щирими емоціями й усмішками. Всім раджу!
Ольга Купріян: «Наука БараБуки». Думаю, критикувати просто так не дуже ефективно, важливо навчити бачити типові помилки і виправляти їх на етапі рукопису. Так ми охоплюємо більше творців і творчинь дитліту 🙂
Марія Артеменко: Найбільше люблю нашу командну роботу впродовж підготовки заходу і, звісно, наші after-party.
Галина Ткачук: «Написатор»! Найбільше люблю натхненну роботу в цікавій і жвавій команді.
Анна Третяк: Кожен з проєктів мені близький та рідний, але я завжди більше тяжіла до освіти, тому мій фаворит – серія матеріалів #НовеЧитання. Там я щоразу знаходжу нові ідеї та натхнення.
Таня Стус: Наулюбленіше – це вся струнка «еко-система», сукупність всіх ідей, форм та проектів. Кожна барабука вносила в неї щось своє, і кожен новий напрямок робив БараБуку сильнішою, мудрішою та охопнішою. Найцінніше в моїй роботі – колектив і підтримка наших «хрещених феїв», які постійно за лаштунками.
Ой, по секрету все ж скажу: саме зараз мені особисто найбільше подобається створювати книжки у співпрації з «Ранком», який запросив нас стати «креативною експериментальною лабораторією» (йдеться про проєкти літературної агенції «BaraBooka» – Ред.).
– Яка ви оцінюєте книжки для «Топу БараБуки»? Які ваші критерії? Чи доводиться переконувати колег і наполягати на своїй думці?
Анна Третяк: Оскільки я десять років вчилася працювати з літературою, то дуже гарно бачу книжку з професійної перспективи: де сюжет провисає, де персонажі непереконливі, де автори забагато втручаються в текст… Тож чим менше до книжки зауважень, тим вища її позиція у моєму особистому рейтингу.
А переконувати, звісно, інколи доводиться, бо чим далі, тим більше справді гарних книжок, які ну геть зовсім не хочуть поступатися іншим. Тут і відбуваються дискусії – що саме переважить і заробить відзнаку?
Ольга Сілакова: Після 200-ї прочитаної книжки за рік на людину сходить Велике БараБуче прозріння, і вона безпомилково обирає переможців. Жартую! А от із колегами не до жартів. Чого ж ви, думаєте, на Топі всі барабуки ото побиті такі? Переконуємо одна одну.
Таня Стус: Мій головний критерій у дитячій книжці – її проникливість: коли зміст та форма спроможні донести важливий месидж до своїх читачів без напруги.
Настя Музиченко: Я оцінюю книжку з кількох сторін. По-перше, намагаюся пригадати себе, або уявити дитиною того віку, на яку розраховане видання, і зрозуміти чи зацікавило б воно мене, чи не викликало б спротив або недовіру до автора. По-друге, оцінюю як мама і доросла, враховуючи слизькі та психологічні моменти, які варто проговорювати з дитиною під час читання чи після. Ну і по-третє, як редакторка і критикиня. Тут багато критеріїв, якими керуються всі літературні критики. З колегами ми постійно обговорюємо прочитані книжки і на своїй думці доводиться інколи наполягати. Це найцікавіше у підготовці до Топу)))
Ольга Купріян: Читаю книжку до кінця, аналізую смисли і стиль, формальні критерії – сюжет, характери, грамотність, ідеології. Часто в нас бувають жваві дискусії, а в кінці все одно перемагає логіка і більшість голосів!
Марія Артеменко: Люблю своїх барабук за гарний і вишуканий літературний смак. Це убезпечує нас від зайвих риторик, коли книжка справді хороша. А от якщо постає питання неочевидного вибору, то починаються барабучий «бійцівський клуб». І тоді перемагає найвитриваліша.
Галина Ткачук: Читаю прискіпливо, аналізую глибоко, борюся з колегами запекло! Перемагаю рідко.
– Є версія про тусовку дитячих письменників і письменниць навколо ББ. Підтвердіть або спростуйте її. Яка ваша думка про природу цієї плітки?
Настя Музиченко: Е-е-е-е-е, нічого не знаю про таку плітку. Це все наклеп!
Ольга Сілакова: ТДП! 100% Леся Воронина придумала. Дякую, що розповіли! Може і мене приймете?
Ольга Купріян: Авжеж, є. І ми щороку оголошуємо про прийом людей у тусовку. Для вступу треба написати добру книжку для дітей або підлітків 🙂
Марія Артеменко: О, про тусовки творців дитліту слід писати книжки, але винятково для дорослої аудиторії 18+. Жарт! Насправді я щиро підтримую професійні гуртування, адже вважаю, що разом ми – сила.
Галина Ткачук: Так, звісно! Тусовка є, і вона налічує, мабуть, кількасот людей: усіх дитячих письменників, ілюстраторів, видавців… Усіх, хто хоче дружити із БараБукою.
Анна Третяк: Так, є чутки, що у БараБуки є свої «фаворити», і саме їх ми підтримуємо. Це смішно, бо роками ми витягуємо на передній план талановитих початківців, яких могли не знати ще рік тому. Тому що для нас важить не ім’я, а текст. Неважливо, хто напише крутий текст – дебютант чи відомий автор – важливо лише, аби ця книжка була варта уваги читачів.
Таня Стус: Я з радістю підтверджую, що ця «тусовка» існує, і що з кожним роком вона росте й захоплює в своє коло дедалі більше авторів, ілюстраторів, редакторів, дітознавців, психологів, педагогів. Саме така мета БараБуки й була – створити й розбудувати коло для об’єднання професійного середовища.
«Пліткою» можна назвати це тільки в тому разі, якщо в слово «тусовка» вкладати негативний зміст. Я – не вкладаю. Наша «тусовка» не розподіляє матеріальних благ, пенсій-стипендій чи ще чогось, а розвиває національну дитячу та підліткову літературу. І для цього потрібні доброзичливі та якісні комунікації.
– Що ви зрозуміли про укрдитліт відколи стали барабукою?
Марія Артеменко: Не все так просто, але у тому є свій кайф.
Таня Стус: Що в наших письменників та ілюстраторів величезний потенціал.
Анна Третяк: Я зрозуміла, що укрдитліт зараз дуже стрімко розвивається. Це надзвичайно приємно.
Настя Музиченко: Зрозуміла, що українські дитячі письменники дуже класні і щирі, вони не мають зіркової хвороби і радо підтримують усі акції та заходи БараБуки. Колись мені здавалося, що письменники або мертві, або такі недосяжні, як рок-зірки. Тепер я точно знаю, що вони значно крутіші за рок-зірок і при цьому ближчі, ніж можуть уявити читачі.
Ольга Сілакова: Що ми на порозі великої ери розвитку і становлення з прекрасним багажем надбань.
Ольга Купріян: Укрдитліт різноманітний і часом скандальний!
Галина Ткачук: Укрдитліт – бентежний!
– 5 найбільших ваших відкриттів про дитліт.
Настя Музиченко: Мій топ книжок, які найбільше вразили. Улюблених набагато-багато більше, але це ті, які читаєш і завмираєш до останньої сторінки.
1. Таня Малярчук, «Mox Nox».
2. Мія Марченко, «Місто тіней».
4. Ольга Купріян, оповідання «Майори» зі збірки «Окуляри і кролик-гном».
5. Олександра Камінська, «Не кажи нікому».
Ольга Сілакова: Радію, відкриваючи різноманіття:
– добрий гумор
– якісне фентезі
– чудовий нон-фікшн
– книжки картинки, які хочеться придбати навіть для себе, дорослої
– невеличкі читанки, як от серія «Читальня», що спонукають малечу до самостійного читання і не відлякують великим обсягом.
Ольга Купріян: 5 улюблених явищ: гумор Галі Ткачук, поезія Григорія Фальковича, літературна агенція «БараБука», серія «Для і про підлітків» від «Академії», наради редакції БараБуки 🙂
Марія Артеменко: Мої відкриття:
1. Якісна суч укрдитліт існує.
2. Неякісна суч укрдитліт існує.
3. Щоб розвиватися, укрдитліт має активно / всеохопно / негайно трансформуватися відповідно до вимог сучасного маленького читача.
4. Творці суч укрдитліту – це сила!
5. Дитячій літературі бракує підтримки, державної передусім.
Галина Ткачук: П’ять моїх кохань: усі книжки серії «Читальня», усі ролики акції «#ЖивіПисьменники», усі юні письменники із гуртка «Написатор», усі книжки, які ввійшли в «Топи БараБуки», усі членкині команди ББ!
Анна Третяк:
1. Володимир Арєнєв про сезон Кіноварі (я нестерпно чекаю на третій том!).
2. Сергій Оксеник, трилогія «Лісом, небом, водою».
4. Маша Сердюк, «Ням! Готують діти»
5. Оксана Була, «Зубр шукає гніздо» і «Ведмідь не хоче спати».
Таня Стус: Відкриття – книжки моїх креативних і розумних барабук за останні пару років, які «ЛА БараБука» мала честь видати.
1. Про бобричку, суперклей та мамонта – Олі Купріян.
2. Про Білку Квасолю, зелену білку та динозаврів у синій коробці – Галини Ткачук.
3. Про хмари та мудрих черв’яків – Марічки Артеменко.
4. Про сни для канапи – Насті Музиченко.
5. Про лицарок – Ані Третяк (скоро вийде з друку).
І от-от світ познайомиться з важливим талантом Олі Сілакової.
– Як змінилося ваше життя після посвяти в барабуки?
Таня Стус: Цілковито. За ці сім років, після професійних блукань, я нарешті зрозуміла що є моєю «сродною працею». А оскільки звичка змін так і залишилася, БараБука постійно трішки змінюється й обростає іншими видами діяльності, тож я можу мігрувати між ними.
Настя Музиченко: У моєму житті з’явився мільйон можливостей реалізуватися, навчитися і кайфувати від роботи. Після посвяти в барабуки у мене поступово виросли – ні, не лапи і хвіст, а крила, бо тут в тебе вірять, підтримують і тобі не страшно робити щось уперше, або щось супермегакрутезне і архіскладне. А ще після посвяти в мене з’явились подруги, про яких можна тільки мріяти!
Анна Третяк: Моє життя змінилося кардинально! Я реалізовую себе як експертка, я щаслива від того, що роблю, отримую від роботи задоволення, натхнення і необмежений доступ до цікавезних книжок <3
Ольга Сілакова: Я завжди любила людей і книжки, з великою шаною ставилась до творців літпроцесу. Просто після посвяти час став летіти із швидкістю світла. А в цьому, мабуть і є сенс існування – в любові і світлі, яке ти несеш.
Ольга Купріян: Я стала професійно писати для дітей і підлітків і збагатилася на цілу редакцію подруг!
Марія Артеменко: Моє життя набуло нових осмислень, відкриттів, досягнень, ідей і втілень. А головне – у ньому стало на 6 прекрасних жінок більше! БараБука – це буквально сімЯ.
Галина Ткачук: Нерви уже не ті.
Приєднуйтеся до нашої тусовки, тут важливо й затишно.
