Дитячих книжок, які б знайомили книгодрузяк із різноманіттям людей у світі, в нас іще досить мало. Раз у кілька років БараБука визбирує по кілька видань для огляду, й лише тепер водночас вийшло аж чотири дитячі книжки, які пояснюють дитячою мовою, як це – бути інакшими, як взаємодіяти з людьми, які відрізняються, а що – коли ти інакший/а?

В огляді БараБуки – книжки про інклюзивний простір, взаємодію з дітьми, які мають особливості розвитку, а також видання, що змусять читачів і читачок поглянути на звичні речі під незвичним кутом.

Створити інклюзивний простір для дитини

Зайчик-нестрибайчик із історії Оксани Драчковської від народження не може стрибати. У тваринному світі це був би вирок, проте в казці – лише одна з перешкод. Тато Заєць знаходить вихід і конструює інвалідний візок. Проте середовище все одно не пристосоване для зайчиків-нестрибайчиків: дорога до школи не придатна для візка, а через струмок немає моста. У тексті нічого не сказано про лісові бордюри, але кожна людина, яка стикалася з візком, уявляє, які це перешкоди.

Тоді Зайчикова смілива мама йде до лісової управи просити про інклюзивний простір. На диво, їй одразу все вдається: мостять нову дорогу, будують міст. Зайчик-нестрибайчик легко адаптується в новому середовищі. І якби не візок і лапки, що не стрибають, все в Зайчика було б чудово. Ось тут читачі вгадують у літературній казці утопію: досягнувши успіху в одному, мама легко йде далі й домагається ліфта для білочки з хворими лапками, і встановлення звукового світлофора, а вчителі вивчають мову жестів. Далі маму Зайчика вибирають головою лісової управи, тож «більше ніхто у лісі не почувався самотнім і забутим». Розповідь завершується щасливо, проте в дорослих читачів після прочитання залишається легкий смуток. Адже в реальному житті, на жаль, не все так: смілива мама-зайчиха скоріш за все довго-довго ходила б до мера Ведмедя перш ніж їй вдалося пробити хоча б пандус. «Зайчик-нестрибайчик та його смілива мама» Оксани Драчковської – це радше казка, утопія для спільного читання. Читаючи її, усвідомлюєш, як далеко ще нам до інклюзивного суспільства.

Знаходити спільну мову попри особливості

Герой книжки «Петрик і фонтани» має аутизм. Ця особливість накладає певний відбиток на його поведінку. Наприклад, Петрик дуже емоційно реагує на подразники, гучно радіє бризкам фонтану, радісно жестикулює, плескає в долоні, або ж навпаки заглиблюється в себе, спостерігаючи за чимось цікавим. Читачі знайомляться з хлопчиком через реакцію норматипової дівчинки, Матильди. «Чому цей хлопчик так верещить?», «А коли Петрик стане нормальним? Ми зможемо з ним дружити?» – ці запитання цілком типові для дітей, які вперше стикаються з незвичною поведінкою або зовнішнім виглядом людей. Матильда цікавиться, а мама спокійно їй пояснює, що таке аутизм, показуючи таким чином здоровий спосіб взаємодії зі своєю дитиною та соціумом. Важливе повідомлення тут усім дорослим і малим читачам: «Він нормальний, – відповіла мама, – тільки трохи інший. Ось у тебе довгі коси, а в нього коротке волосся. (…) Усі різні: і діти, й дорослі. Але всі ми люди. Тому в чомусь однакові».

Цінне в цій книжці те, що вона не всуціль «гладенька». Часом, щоб бути терпимими одне з одним, слід потрудитися. І не завжди, якщо підійдеш до іншого з усмішкою та добрими намірами, одразу все складається. Отак, Матильда пробує гратися з Петриком, проте не все виходить. Дівчинка гнівається, виникають конфлікти, як у звичайному спілкуванні, проте діти зрештою вирішують ці проблеми разом із дорослими і вчаться взаємодіяти, враховуючи особливості одне одного.

Дивитися на світ під іншим кутом

Чи справді наші особливості – це слабкості? Про це змушує замислитися інтерактивне видання «Який Такий» із ілюстраціями Надії Кушнір. Чи справді динозавр – страшний, а якщо вирізати чудового динозавра з куща, тоді як? А якщо уявити, що інвалідний візок – це оглядове колесо з різнобарвними кабінками? Чому людина у візку дивує, а люди на велосипедах сприймаються як норма? І там, і там, – по два колеса, і там, і там людина пересувається за допомогою механічного пристрою.

Авторки книжки «Який Такий» (Надія Кушнір, ілюстрації, Юлія Аронова, текст) надихають читачів і читачок подивитися на світ під іншим кутом. Поки діти не навчилися мислити стереотипами й бачити обмеження там, де є простір для уяви, слід пробувати міняти світ. Ця книжка – про інклюзію в найширшому сенсі: коли ми не впускаємо у свою компанію «не-таких», а приймаємо особливості інших людей із розумінням – людей без особливостей не існує у природі. Всі особливі й усі унікальні.

Книжку можна завантажити безкоштовно в інтернеті у пдф-форматі або ж скористатися версією з озвучкою та інтерактивними додатками – тестами й пазлом.

Люди різні, але рідні

Книжка-картинка «Рі(з)дні люди» Тані Стус і Марти Кошулінської – про толерантність у найширшому розумінні. Сама назва промовляє до читачів: усі люди різні, проте це не заважає нам бути рідними. Ми можемо переживати різні емоції, бути того чи іншого статку, різної зовнішності, віку, статі й темпераменту, вибирати собі життєві ролі, проте це не заважає нам у чомусь бути рідними, мати спільні прагнення й любити одне одного.

Скажу по секрету страшну таємницю:

такі рі(з)дні люди – це я, мама, тато,

сестричка і наша біленька киця.

На ілюстраціях Марти Кошулінської додатково промальовано контури різних людей – тож ми можемо уявити себе та своїх рідних людей на цих місцях. Світ різноманітний, і ніколи не знаєш із першого погляду, що нас різнить чи що об’єднує.

Толерантність, або ж терпимість до інших, розвивається в постійному спілкуванні, зіткненні різних ідей і роботі з прийняття іншої думки. Книжки – найближчий і найбільш доступний інструмент, що дозволяє нам разом із дітьми ознайомитися з різноманіттям життя. Книжкові герої по-різному розмовляють і поводяться, рухаються, реагують на подразники, сприймають світ і людей навколо – а разом із тим змушують книгодрузяк замислитися: і ти також нормальний/а, унікальний/а, хоч і не такий/а, як усі.

Особливі потреби

Цей огляд не вичерпний. Радимо також звернути увагу на повість 11+ Євгенії Пірог «Сім дорослих днів», головний герой якої – хлопчик в інвалідному візку.

Дотепна і зворушлива, переконлива і щира – саме така нова повість відомої авторки Олі Русіної «Мія і місячне затемнення». У центрі оповіді двоє школярів, Мія і Матвій, а також молодший брат Матвія, якого друзі кличуть… Людожерчиком. На щастя, це тільки дитяче прізвисько, всі люди в історії Русіної залишаються цілими й неушкодженими. Ба навіть почасти зціленими, якщо брати до уваги душевні рани.

«– А можна мені не йти до школи? – одразу спитав Матвій.
– Синку, ти ж знаєш, – відповів тато. – Школу так просто не скасовують.
– Навіть через сонячне затемнення?
– Ну, це ж не землетрус.
– А коли буде землетрус?»

Мія живе з дідусем у великій квартирі, Матвій і Людожерчик – сусіди Мії й водночас найкращі друзі. Пощастило дівчинці! Однак… а що ж Міїна сім’я? Батьки Мії розлучені. Мама з вітчимом і маленькою сестричкою живуть окремо в іншому районі великого міста. Бачаться вони на вихідних, і в цьому – одна з причин Міїних гризот. Додамо ревність до молодшої сестрички й натягнуті стосунки з новим маминим чоловіком, а ще – вимушену розлуку з мамою. Весь цей «коктейль» почуттів Мія сповна переживає у свої десять.

Друга причина – раптово з’являється тато, якого вона давно не бачила, й посвячує дівчинку у велику таємницю роботи в Астрономічній Обсерваторії. Авжеж, це саме те, що примушує серце кожної дитини тріпотіти в передчутті Великої Пригоди. Утім, третя причина Міїних гризот у тому, що не все з того, про що розповідають дорослі, – правда. Правда і брехня мають багато граней, і читачі разом із Мією, без дорослих повчань із боку авторки, зможуть самі розібратися, що добре, а що погано. Оля Русіна правдиво і з гумором говорить із читачами про те, що в житті не завжди все складається так, як ми того хочемо. Але часом і це – не найгірший варіант.

Книжку проілюструвала художниця Грася Олійко. Чорно-білі зображення, ніби промальовані дитячою рукою, вдало доповнюють гумор авторки. Оля Русіна, наприклад, уміє дотепно жартувати про фемінітиви:

«–А песику дозволять спати у моєму ліжку? – запитав Людожерчик якось увечері у бабусі.

– Не дозволять, – сказала бабуся. – І ти ж знаєш, що звати її Марта, тому вона не песик, а…

– Песикиня? – здогадався Людожерчик.

– Хм, може бути, – погодилась бабуся. – Або собака. Чи просто жінка-пес».

Загалом у повісті чимало дотепних епізодів. Персонажі, як і годиться нормальним дітям, весь час щось вигадують. Наприклад, придумують план захоплення пиріжків у їдальні під час сонячного затемнення. Або розповідають молодшим братам історію про те, що загублені шкарпетки ночами шукають свою пару. А дорослі, як і годиться дорослим, весь час потрапляють у незручні ситуації. Як-от письменник, якому Матвій приніс для автографа щоденник – щоб не показувати батькам зауваження за поведінку. Яка різниця, чий підпис?

У повісті цілком упізнаваний Київ: дітлахи мандрують у Національний художній музей України і планетарій, переїжджають місто з одного кінця в другий на метро й потроху вчаться орієнтуватися на місцевості. Разом з тим місто постає в книжці з дитячої перспективи, завдяки чому деякі звичні об’єкти національного масштабу набувають несподіваного значення. Та найважливішими у книжці залишаються стосунки – часом складні, такі, що вимагають недитячих рішень, та все ж такі важливі для кожної людини (і навіть для малого Людожерчика).

Останні роки українське кіно помітно активізувалося. Усе частіше у прокат виходять стрічки українського виробництва, помітна частка з них – дитяче й сімейне кіно, деякі – екранізації книжок українських авторів.

БараБука поцікавилася й дізналася, що тепер вигідно знімати саме дитяче кіно. По-перше, зйомки дитячих і сімейних стрічок держава готова покрити практично на 100%. По-друге, діти – вдячні глядачі. По-третє, це робота на майбутнє, адже екранізації – один із найефективніших способів промоції дитячого читання. Сьогодні можна знайти багато крутих, і ще не екранізованих книжок українських авторів. Ми вирішили допомогти продюсерам, які шукають цікаві й адаптивні до екранізації вітчизняні підліткові книжки. Перед вами – десять книжок для підлітків і молоді, які варто хапати поки їх не екранізували закордоном.

«Сім нескладух Говорухи», «Книга рекордів Говорухи»

Авторка: Саша Кочубей, видавництво «Фонтан казок»

Жанр: комедія, сиквел, сімейне кіно

Саші Кочубей із першого разу вдалося завоювати як прихильність критиків, так і любов читачів. Її дилогія про Андрія Говоруху – вдалий приклад реалістичної комедії із життя молодших підлітків. Ідеться тут і про школу, і про сімейні стосунки, і про любов – усе з гумором і від першої особи. Якщо шукати вдалих зразків екранізацій, найперше згадуються сиквел «Щоденники слабака», однак знову ж таки – з поправкою на наші реалії, в яких українські діти зможуть упізнавати себе.

Привабливість книжок Саші Кочубей також і в тому, що потенційно це – сімейне кіно з продовженням. Історії проілюструвала сама письменниця, ці комікси можуть відіграти у стрічці роль мультиплікаційних вкраплень.

«Місто Тіней»

Авторка: Мія Марченко, видавництво «Фонтан казок»

Жанр: фентезі, казка, різдвяне кіно, сімейне кіно

Аби зірвати джекпот і влучити в якнайширшу аудиторію, варто екранізувати роман Мії Марченко «Місто Тіней». Уже на етапі рукопису цей твір зібрав жменьку премій, а вже по виході здобув відзнаку від «Топу БараБуки 2016» за найкращий дебют.

Книжка динамічна, сюжетна й дуже кінематографічна: головні персонажі добре прописані, їхні вчинки вмотивовані, обидві сюжетні лінії (реальна й фентезійна) розгортаються логічно. У реальному світі маємо традиційну історію травмованої дитини: головна героїня, Марти, втратила маму й тепер мусить жити з батьком, із яким у неї немає нічого спільного. У батька – нова дівчина і кредит, важлива робота й незграбні спроби порозумітися з донькою. Від мами в дівчинки залишився тільки порцеляновий янгол, який виявляється не просто іграшкою, а зачарованою істотою.

У фентезійному світі – прокляте Місто Тіней, де вже дванадцять років триває зима й немає анінайменшої надії на сонце чи бодай якесь тепло. Часом місто реальне й місто казкове переплітаються так, що читач до кінця не розуміє: було все з Мартою насправді чи все це – робота бурхливої, ще й травмованої дитячої уяви.

Історія розгортається напередодні Різдва, тож від початку читачі живуть очікуванням чуда. І добра авторка це чудо наприкінці обов’язково подарує. Поступово, крок за кроком, можна витягувати ниточки християнських мотивів, міркувати про суть радості й горя, пригадувати сковородинівську тему про сродну працю. Виходячи з кінозали, глядачі «Міста Тіней» будуть розчулені, заплакані, глибоко зворушені й абсолютно задоволені.

Прочитали – переглянули: 11 фільмів, знятих за дитячими книжками

«Крута компанія»

Авторка: Надя Біла, видавничий центр «Академія»

Жанр: молодіжне кіно, романтичне кіно, драма

Якщо вже говорити про брак жанрів, то нам очевидно бракує українського молодіжного кіно (лише в 2018 році з’явився серіал «#Школа», який за браком пропозиції зірвав усі рейтинги). Попередні кілька поколінь виросли здебільшого на американських телесеріалах і молодіжних фільмах, проте реалії двох світів далеко не завжди збігаються. Підліткам потрібне кіно, в якому вони б могли впізнавати себе і свої проблеми, де герої стикатимуться з реаліями, які близькі саме українській молоді. Тож кінопродюсерам варто було б пильніше придивитися до сучасної української прози для молоді, яка бурхливо розвивається й дає відповіді на актуальні питання.

Скажімо, «Крута компанія» Наді Білої показує драму двох молодих людей, які живуть у суспільстві, що живиться стереотипами. Головна героїня Мілка – розумна й амбітна старшокласниця, проте вона також мислить стереотипами. Саме стереотипи заважають їй прийняти кохання до Діми, сина «неблагонадійних» батьків, і розпізнати в ньому чуйного, доброго й світлого хлопця. Звісно, йдеться про перше кохання, перші гіркі досвіди й власні помилки, які герої повинні пройти самостійно. Діма працює в одному зі звичайних міських супермаркетів, цінує брендовий одяг, проте не має великого достатку. Мілка має велику мету й спокушається красивими картинками. Одне слово, це міг би бути дуже життєвий і правдоподібний фільм – психологічне кіно про стосунки, саме те, чого бракує підліткам.

Якби за мотивами дебютної книжки Наді Білої зняти фільм, то його варто було б пожвавити кількома добрими жартами. Бо за жанром це все-таки вийде драма, де наприкінці глядачі ризикують трохи пустити сльозу. І не зайве буде поставити обмеження 16+, оскільки є сексуальні сцени й епізоди з легкими наркотиками.

«Знає тільки Мару»

Авторка: Олена Рижко, видавничий центр «Академія»

Жанр: молодіжне кіно, гостросюжетний фільм

Компанія підлітків, які спускаються під землю в дощовий день із ненадійним провідником – уже непоганий ґрунт для гостросюжетного кіно. Справді, повість Олени Рижко «Знає тільки Мару» (відзнака «Топу БараБуки 2018» за найкращу книжку для підлітків) можна екранізувати з мінімальною адаптацією – напруга, в тому числі й любовна, тут проростає з кожної сторінки. Чи виживуть персонажі Рижко і що «знає тільки Мару», головна героїня повісті? Чому кожен із персонажів вирішує спуститися під землю і що їх там чекає?

Олена Рижко тільки трошки відкриває читачам світ дигерів, правдиво відтворюючи психологію героїв, що опинилися в замкненому просторі. Хтось упадає в істерику, хтось ділиться наболілим із людьми, яких, імовірно, більше ніколи не побачить, хтось хоче близькості тут і тепер, бо невідомо, чи буде ця близькість в інший час – письменниця показує різні моделі поведінки, і це безкінечний простір для акторської гри й відтворення психології персонажів.

«Сіль для моря, або Білий кит»

Авторка: Анастасія Нікуліна, видавництво «Віват»

Жанр: молодіжне кіно, мелодрама, соціальна стрічка, драма

За мотивами книжки Анастасії Нікуліної «Сіль для моря» можна було б зняти зворушливу мелодраму з соціальним підтекстом, адже головна тема повісті – підліткове самогубство. Два роки тому у США зняли серіал за мотивами бестселера Джея Ашера «Тринадцять причин чому» – високі рейтинги екранізації показали, наскільки живою є тема суїциду і булінгу серед молоді. Утім, реальність, у якій живуть українські підлітки, не завжди можна співвіднести з реальністю учнів школи «Ліберті». Нікуліна правдиво відтворила атмосферу цькування в українській школі, крок за кроком показуючи, як фейкові інтернет-знайомі можуть схилити вразливих підлітків до самовбиства.

Назва повісті натякає на близькі українським читачам концепти – популярні мережеві групи на кшталт «Синього кита», завдяки підлітків намагалися довести до самогубства в режимі реального часу. Перевага «Солі для моря», на відміну від «Тринадцяти причин чому», в тому, що героїня залишається живою, тоді як однокласники, які знущалися з неї, переосмислюють свою поведінку. Навіть головний злочинець, і той має сяке-таке виправдання своїх учинків. Тож катарсис глядачам забезпечений, і не раз.

«Зграя»

Авторка: Анастасія Нікуліна, видавництво «Віват»

Жанр: молодіжне кіно, комедія, романтичне кіно

Ще одна повість Анастасії Нікуліної, яку варто екранізувати, – «Зграя». На відміну від «Солі для моря», в ній немає трагізму, натомість є романтика урбан-Львова, красива і спортивна молодь, видовищні трюки, психологізм і дружба.

У компанію хлопців-трейсерів вступає таємнича Таша, яка з порогу заявляє, що хоче тренуватися з ними. Відзначимо мимохідь, що ніхто з хлопців не вигукує: дівчата в паркурі – не до щастя! Чи буде в команді любовна історія? Що приховує Таша? Як упоратися із заздрістю, подолати гнів і бажання самоствердитися за чужий рахунок? Які можливості приховує людське тіло? На що ми готові заради дружби і на що не готові? Про все це, а також про небанальний міський Львів пише Анастасія Нікуліна. Книжка потрапила до списку фіналістів кількох престижних літпремій.

«Душниця»

Автор: Володимир Арєнєв, видавничий дім «Києво-Могилянська академія»

Жанр: фантастика, драма, сімейне кіно

Добре фентезі з філософським підтекстом – те, чим можуть похвалитися книжки Володимира Арєнєва. «Душниця» 2014 року справедливо отримала відзнаку «Топу БараБуки» та кілька інших престижних премій.

Світ, який створив Арєнєв у «Душниці», дуже схожий на наш. У ньому ті самі кафе, кінотеатри, вулиці й навіть будинки. Люди також ті самі. Взагалі в цьому світі є тільки дві незвичні деталі. Перше – душі померлих у цьому світі якийсь час зберігаються в повітряних кульках, упродовж року діти носять за собою кульки з душами своїх рідних і можуть із ними спілкуватися. Друге – через рік душі потрапляють у спеціальне місце, Душницю, де і зберігаються довіку. Душниця – мовби цвинтар для душ.

Головний герой Сашко переживає втрату – помирає його дідусь. Тепер Сашкові доводиться писати про дідуся щось на кшталт «біографії» померлого. Дід був непростою людиною, і писати про нього бодай щось – виклик для Сашка.

Актуальності повісті додає контекст: події в «Душниці» відбуваються по війні за Півострів, унаслідок якої «переможці» відгородилися від «дикунів» стіною. Володимир Арєнєв уміло вписує фентезійний світ у сучасний контекст – так, що всі події художнього світу набувають нових сенсів і глибини для кожного читача.

«Вбивство п’яної піонерки»

Автор: Сергій Оксеник, «Видавництво Старого Лева»

Жанр: детектив, сімейне кіно, комедія, драма

Ми вагалися, який із творів Сергія Оксеника включити в цю добірку – пригодницьке фентезі з екологічним первнем «Лісом, небом, водою», а чи щемливу, тонку й іронічну драму «Вбивство п’яної піонерки». БараБука радить екранізувати як трилогію, яку обожнюють молодші підлітки, так і роман «Вбивство п’яної піонерки» – одну останніх книжок автора. Дія відбувається в селі Варварівка на Миколаївщині, в середині 1960-х років.

У романі два голоси: одним говорить 13-річний підліток, який описує події зі свого боку, другий належить міліціонерові Ревміру, який бачить свій шматок реальності. У певному місці події перехрещуються, проте для обох спікерів події мають різний сенс. Володька з молодшим братом із азартом розслідують справу зникнення курей, водночас насолоджуючись літом, поїздкою на робочому автомобілі батька, сварячись і мирячись. Ревмір нарікає на умови роботи й те, що в маленькому провінційному селі нічого, крім зникнення курей, не відбувається.

Читачі весь час ставлять собі запитання: до чого тут вбита і п’яна піонерка взагалі? Сергій Оксеник показує, як мало важить життя людини в системі, що оперує «тисячами» життів і смертей. Ревмір із розслідування крадіжки курей – смішної по суті ситуації – виходить на вбивцю дівчини. Однак правда нікого не цікавить. Сергієві Оксенику вдалося переосмислити трагедію простої людини в часи СРСР без пафосу й моралізаторства. «Вбивсто п’яної піонерки» – один із найглибших і найтонших сучасних українських романів про стосунки людини та імперії.

«Варта у грі»

Авторка: Наталія Матолінець, видавництво «АССА»

Жанр: фентезі, молодіжне кіно, бойовик, романтичне кіно

Ще один джек-пот, який має надію на продовження, – роман «Варта у Грі» Наталії Матолінець. Книжка динамічна й мовби створена для ока кінокамери. Події в ній змінюються, може, аж занадто швидко, проте в кіно це – запорука того, що читачі прикиплять до екранів і співпереживатимуть героям від першої до останньої секунди.

Жанрово «Варта у Грі» – фентезі з ухилом у екшен та з елементами любовної історії. Місце дії – сучасний Львів, проте цього разу в місті розгортаються магічні й небезпечні події – Гра. Попри легковажну назву йдеться про рівновагу темних і світлих сил у всьому світі, і лише головні герої можуть вплинути на кінець історії. До слова, дійові особи роману – молоді чаклуни і чаклунки до 25 років, тож історія може бути цікава не лише підліткам, але й молоді.

Персонажі харизматичні, і, як годиться у романтичних фільмах, головні герої Варта і Златан спочатку бісять одне одного, а відтак – самі здогадуєтеся. Перчинка головної героїні, Варти, в тому, що вона – темна чаклунка. Проте читачі-глядачі не раз задумаються про те, де межа між добром і злом і чи справді вона така чітка, як вчать у школі.

«Сезон Кіноварі»

Автор: Володимир Арєнєв, видавництво «АССА»

Жанр: драма, фентезі, пригодницьке кіно, соціальне кіно

І знову фентезі з виразно актуальним і вгадуваним контекстом. Наразі є дві з трьох частин «Сезону Кіноварі» («Порох із драконових кісток» і «Дитя песиголовців»), тож продюсерам є час прочитати, придивитися і бігом хапати собі права на екранізацію поки інші не вхопили. Персонажі «Сезону Кіноварі» нелегально торгують так званим порохом із драконових кісток, що є водночас і ліками, і головним складником для вибухівки, і важкими наркотиками, і добривами для сільськогосподарських потреб.

Володимир Арєнєв занурює глядачів (ой, тобто читачів!) у світ, розчахнутий війною. З одного боку – потужна пропаганда, настільки дієва, що вороги видаються не людьми, а песиголовцями. Уважні читачі вгадують у реальності, яку описує Арєнєв, реальну історію: країна поділена надвоє, між двома частинами – військовий конфлікт, із обох боків гинуть люди. Батько головної героїні, Марти, повертається з війни не зовсім «нормальним». Не одразу Марта здогадується, що батько – мертвий. Яка виразна метафора! Адже люди ніколи не повертаються з війни такими ж, як були.

Окрім цієї «невеличкої драми» – примиритися зі смертю батька – в Марти ще немало проблем. Вона – підліток, вона закохується, закохуються в неї. Також вона робить уроки і заробляє на навчання, хоч і не завжди легально. Живе Марта з мачухою, до якої в дівчини ставлення, як у героїнь народних казок до своїх мачух. Щоправда, тут Володимир Арєнєв показує дещо нетипові стосунки мачуха-пасербиця. Що буде далі – чекаємо на завершення трилогії, «Драконові сироти». У ньому, сподіваємося, Марта знайде спосіб якщо не повернути батька, то принаймні припинити ненависть.

Прочитали – переглянули: 10 фільмів, знятих за книжками для підлітків

Фокус-тема цього року в літературі для підлітків – булінг. Художній світ у цьому випадку справді стає «дзеркалом» проблемного питання, адже в Україні тепер украй невтішна статистика щодо знущань у школі. Згідно з дослідженням «Юнісеф», 67% дітей в Україні у віці від 11 до 17 років стикалися з проблемою цькування впродовж останніх трьох місяців. 24% дітей стали жертвами булінгу, і 48% з них нікому не розповідали про ці випадки. ВООЗ демонструє сумнішу картину: Україна займає 9 місце серед 42 досліджуваних країн по відсотку жертв булінгу серед 15-ти річних (9% дівчат та 11% хлопців), тоді як за кількістю переслідувачів серед 15-тирічних країна займає 7 місце (11% та 20%) відповідно.

З огляду на сумні реалії ще на початку жовтня Верховна Рада України схвалила законопроект №8584, який визначає поняття булінгу і встановлює адміністративну відповідальність за нього. До закону «Про освіту» планують ввести тлумачення «булінгу» як «морального, або фізичного насильства, агресії, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення». Також із 1 січня 2019 року в Україні запрацює інститут Освітнього омбудсмена, який захищатиме права учнів, студентів, освітян і науковців, повідомляє МОН.

Поступово й автори сучасної української літератури стали відгукуватися на запити аудиторії. Цькування в середовищі однолітків, булінг із боку вчителів, знущання на ґрунті зовнішності, характеру – такими теми книжок для підлітків відзначила БараБука у 2018 році.

Смертельні ігри

«Сіль для моря, або Білий кит», Анастасія Нікуліна, Віват, 2017

Одна з центральних проблем повісті «Сіль для моря, або Білий кит» Анастасії Нікуліної – цькування в середовищі ровесників. Життя Лізи могло б бути принаймні нормальним, якби не нові однокласники. Після тяжкого душевного потрясіння (випадкова смерть однокласниці, Ліза зняла це на відео) батьки продають усе й перевозять Лізу до моря.

На новому місці життя не клеїться, втрачається порозуміння з батьками, але найгірше – це однокласники в новій школі, які цькують новеньку. Авторка в цьому випадку психологічно правдиво описала зародження булінгу: нова людина у вже сформованому колективі, вразливий душевний стан, низька самооцінка жертви і формальний привід для знущання – «зайва» вага Лізи.

Булінг набирає загрозливих масштабів: переслідування у школі, на вулиці, в соцмережах. Образливі слова, штовхання, фізичне й моральне приниження, кібербулінг – Нікуліна описала максимальну кількість способів знущань. Життя Лізи й справді стає нестерпним, аж тут трапляється тематична спільнота для тих, кому набридло терпіти. Дівчина підписується на одну з численних «груп смерті», де її знаходить новий онлайн-знайомий із ніком Білий Кит. Алюзія вгадується надто легко: Кит – один із тих маніяків, які доводять дітей до смерті.

Читати про книжку детальніше: Вихід в іншому місці.

У книжці детально описано механізм, завдяки якому кіберзлочинці втираються в довіру до емоційно нестабільних підлітків. Він «усе розуміє», він аж надто ідеальний, він кохає до нестями й усе одно не хоче жити. Він пропонує накласти на руки разом, але не пропонує пройтися за руки по головній алеї. Прочитавши історію Лізи, багато дітей мають замислитися про безпеку інтернет-знайомств.

Утім, намагаючись зробити всіх хорошими або принаймні не однозначно поганими, Анастасія Нікуліна пожертвувала правдоподібністю у змалюванні однокласників Лізи (її переслідувачів). Компанія, що знущається з дівчини, прочитавши (без дозволу, ясна річ) листування з Китом і домовленості накласти на себе руки, відразу «виправляється». Підлітки пробують зупинити Лізу, а пізніше приходять навідати в лікарню й за якийсь час навіть отримують прощення. А в найсвіжішій книжці письменниці «Зграя» їх уже можна помітити всіх разом у дружньому колі на екскурсії у Львові. Малоймовірно, хоча давати всім підліткам шанс на виправлення помилок – хороша стратегія.

Суспільство без надії

«Mox nox», Таня Малярчук, ВСЛ, 2018

Головну героїню книжки Тані Малярчук «Mox nox» цькують за сумнів. Малярчук написала історію про постапокаліптичний світ, у якому головують кажани (самоназва – птеропуси). Люди вимерли (читачі залишаються з питанням «чому?»), їжі обмаль, серед кажанів передаються легенди про кажанячий рай – мангрові лісі з надзвичайними плодами манго. Шматочок манго, як реліквію, оберігають старшини. Щоправда, нікому цих «реліквій» бачити не дозволено. Як і не дозволено читати, сумніватися, запитувати про свою історію. Ті, хто сумнівається, стають вигнанцями, бо зазіхають на святая святих – уявлення птеропусів про себе самих, свою значущість у світі, суспільний порядок, будову світу.

Юна птеропуска Тереза – здібна учениця з бездоганною репутацією, якщо не враховувати того, що її батьки розійшлися, а тітка досі не вийшла заміж. Із Терезою відбуваються всі ті трансформації, які бувають у людей у підлітковому віці: перша закоханість, недовіра до авторитетів, пошуки правди, бунт. Однокласники знущаються з Терези через її зухвалість – посміти суперечити вчителям! – і щирість у вияві симпатії. Тереза закохується й переживає найбільше приниження в житті, моральне й фізичне знущання, відтак знаходить справжнього друга, однак він – із нижчої касти миш-пергачів, і дружити з ним заборонено. Тут важливий момент, який Таня Малярчук передала тонко й без моралізаторства: її героїня не завжди чинить правильно, вона помиляється, як і всі. На загальному зібранні кажанка відрікається від свого друга, бо сила сорому, нав’язаного стереотипами, переважує дружню симпатію (уважні читачі тут і в інших місцях матимуть багато радості впізнавання – Малярчук і в своїй дитячій книжці щедра на алюзії).

Читайте також про цю книжку в рецензії: Книжка із вдалою ідеєю.

Таня Малярчук описує булінг із різних боків: щодо тих, хто мислить інакше, й щодо тих, хто нижчий за статусом. Цькування Терези припиняється лише тоді, коли все заходить надто далеко і проливається кров. Проте припинити знущання з нижчих за кастою миш-пергачів так просто не вдається, їхня кров «не така цінна», як у птеропусів.

Фінал правдивий, проте не надто оптимістичний для спільноти птеропусів: Тереза так і не «вливається в колектив», не стає «своєю», перед нею не вибачаються. Вона залишається собою, просто стає дорослою й більше не потребує чужого схвалення. Правда й закон на її боці, а завдяки розуму й допитливості кажанка досягає вищого статусу, тож знущання її більше не діймають. Пізніше Тереза все ж покидає спільноту, яка служить брехні й понад усе боїться правди. У мить, коли кажанка зустрічає старого друга й отримує прощення, читачі віддаються катарсису та мріям про щасливий фінал принаймні для цих двох.

Булінг, організований учителькою

«Пампуха», Алевтіна Шавлач, ВЦ «Академія», 2018

За пишні форми цькують і Ганю – героїню повісті Алевтіни Шавлач «Пампуха». Причому, що важливо у світлі останніх новин у реальних українських школах, дає поштовх булінгу шкільна вчителька. Схиблена на здоровому харчуванні, класна керівниця знаходить собі жертву для «шпильок» – одну з учениць. Мама дівчини працює в пекарні, тож Ганя часто приносить у школу смачну випічку. Знущання доходить до тієї межі, що з подачі вчительки Ганю прозивають «Пампухою».

Алевтіна Шавлач порушує вкрай важливі теми: 1) цькування дітей дорослими, 2) те, як чужі слова, навіть нічим не підкріплені, формують самооцінку в підлітків, 3) харчові розлади на ґрунті низької самооцінки, 4) розрив у комунікації між поколіннями, 5) не ті друзі й кохані. І це далеко не повний список.

Який вихід для Гані пропонує Алевтіна Шавлач? Героїня «Пампухи» проходить усі стадії страждань, із розпачу приєднується до поганої компанії, проте вчасно з неї виходить. Мама дівчини, усвідомивши проблему, звільняється з однієї з робіт, щоб присвячувати доньці більше часу. Авторка також описала модель токсичних стосунків і показала один зі способів виходу з них.

Однокласники Гані не міняються, проте змінюється класна керівничка – і все помалу налагоджується. Тут важливо те, що атмосферу в класі багато в чому формують дорослі: якщо вони мають авторитет і вміють припинити булінг, їхнє місце – у школі. Якщо ж вони самі створюють конфліктні ситуації або не вміють їх припинити – їх варто звільняти, як вийшло з Майєю Михайлівною. Сама Ганя йде до одужання шляхом психотерапії, спочатку вирішує питання харчових розладів і самооцінки, а вже тоді змінює себе. Друзі й коханий знаходяться вже в нових колективах. І цей варіант видається правдоподібнішим, ніж прощення в «Солі для моря».

Вихід в іншій реальності

«Шпалереон», Олена Колінько, Фонтан казок, 2018

Усі проблеми вирішуються за шпалерами. Такий висновок відчитується з повістини Олени Колінько «Шпалереон», що вийшла в серії «Книжка про мене» видавництва «Фонтан казок». Цю чарівну повість для молодшого шкільного віку можна було б і не вносити в цей огляд, якби одного з її другорядних персонажів не цькували у школі.

Женя на прізвисько «Бубня» мучиться і вдома, й у школі. Удома він недоїдає і постійно боїться батьківського гніву. У школі з хлопчика знущаються однокласники. Зав’язка «Шпалереона» починається з того, що ніхто з «Бубнею» не хоче чергувати. Проте Олена Колінько вирішує не обмежуватися темою булінгу в молодшій школі, а натомість вирішує помістити своїх персонажів у чарівний світ за шпалерами (де, якщо пам’ятаєте, живуть іще й нямлики Лесі Ворониної).

На новісінькі класні шпалери під час прибирання вилилося відро води, внаслідок чого відкривається чарівний портал у країну Шпалереон. За законами жанру діти, які стали причиною руйнування цілої країни, мусять рятувати чарівний світ від загибелі. За пригодами й описами принад Шпалереона лінія булінгу відсувається на задній план і знову з’являється аж по поверненні до реального світу. Проте… тепер Бубню вже захищають ті ж таки однокласники, які не дуже хотіли з ним чергувати.

Усе було б добре й виправдано, якби для такої поведінки однокласників були передумови. Приміром, Женя Бубня вчинив щось героїчне в чарівному світі, тим самим усіх врятував і став героєм. Утім, практично всі героїчні вчинки у «Шпалереоні» – дії розумника Артура: це він пригадав рецепт паперу, що врятував цілий світ, він же потім захистив Бубню від нападів Батуренка і загалом саме цей хлопчина тягне на головного героя книжки. Єдиний учинок Жені у Шпалереоні, від якого всі були в захваті, – він обхитрив носорога! Однак пізніше Бубня мало не вбив усіх разом, свавільно викинувши шматок дорогоцінного паперу.

Хлопчик просто захотів лишитися у вигаданому світі, де його ніхто не ображає. Психологічно це міг би бути дуже сильний момент, якби йому присвятити більше місця в тексті. Дитина, якої ніхто не любить, не хоче в реальний світ, мріє залишитися у вигаданому. Дарма, що цей вигаданий світ разом із усіма його мешканцями загине через його ж нерозумний вчинок. Прикро, але потенціал цієї сцени авторка так і не використала. Женя робить дурницю, але дивовижним чином цей учинок ніяк не впливає на його життя. Більше того, всі чомусь починають його захищати. Начебто після повернення з-за шпалер у дітей з’явилася кнопка «Вимкнути булінг». Але хіба так буває?

Очевидно, що тему булінгу в підлітковій літературі автори лише намацують. Підліткова література перестала бути млявою і безконфліктною. У ній багато подій і переживань, персонажі рухаються від пригод у вигаданих світах до цілком конкретних переживань у реальності. Автори нарешті наважуються говорити на гострі теми, з якими щодня стикаються тисячі підлітків. Якою ж буде література для підлітків у 2019 році? Уже скоро дізнаємося.

Корисні лінки на тему булінгу у школах – для батьків і вчителів:

Лілія Гриневич: Навчання без страху. Як попередити булінг у школі

Корисні посилання щодо теми антибулінгу

Проект Юнісефу stopbullying.com.ua

Тут можна безплатно пройти курс від EdEra-Studena: Inc Недискримінаційний підхід у навчанні

Літо завдовжки в ДНК – це ж мрія якась, фантастика! Той приклад, коли дебют невідомої поки що авторки Аліни Штефан і сміливий замах на складну тему – 100% попадання в цільову аудиторію вже починаючи від назви. Покажіть мені людину, яка б відмовилася від літа тривалістю… скажімо, 200 з хвостиком мільйонів днів. А ще ця назва передбачає й інші атрибути «літньої теми»: романтику, пригоди, першу закоханість, і все це закручено навколо – ви не повірите – науки.

«Літо довжиною в ДНК» – підлітковий текст про біотехнології, де науковий фактаж і пояснення складних явищ подано простими словами, через сюжет. Авторка поступово викладає такі поняття, як генна інженерія, генетично-модифіковані продукти, розповідає про сучасні технології в медицині, сільському господарстві. Важливий момент: ідеться про технології, які вкрай швидко йдуть уперед, тому від початку читачі мають перед очима список корисних лінків для поглиблення знань. Усі пояснення подаються через діалоги або невласне пряму мову, так що читачі й не помічають, як разом із персонажами книжки проходять курс із популярної біології.

«– Навіть це не варте, щоб на мене кричали, – мовила з усмішкою. – А про твою ідею з командою я ще подумаю. І – так, ти вмієш привернути увагу.
– Це не я, це знову біологія»

Наприклад, дізнаються:

– що ДНК – це основа основ для живих організмів,
– що ДНК можна змінювати, таким чином впливаючи на якість життя,
– що генетичні хвороби, які раніше вважалися невиліковними, тепер можна лікувати завдяки біотехнологіям,
– що таке «принтер життя»,
– про хворобу гемофілію і до чого тут британська королева Вікторія,
– чому не варто боятися генетично-модифікованих продуктів,
– чому не вийде клонувати мамонтів,
– як вирощують штучні органи,
– що біологія та інформатика сьогодні дуже пов’язані між собою (як і інші природничі науки),
– що біологія також впливає на сучасне мистецтво,
– що все в цьому світі – біологія.

І це все – завірено науковою рецензенткою, докторкою біологічних наук, професоркою Аллою Ємець. Такий ґрунтовний і якісний підхід забезпечили завдяки проекту «ЛакіБукс», який поступово заповнює нішу питомо українського наукпопу для підлітків.

Важливий момент – добір персонажів. Останнім часом могло скластися враження, що персонажі сучасних українських книжок для підлітків доволі інфантильні й не цікавляться нічим іншим, окрім тем дорослішання, стосунків, моди. (Спойлер: герої «Літа довжиною в ДНК» цим також цікавляться. Хоча й тут без науки не обійшлося. Скажімо, головна героїня книжки навіть радить потенційному кавалерові спершу «відростити мозок»!) Аліна Штефан привнесла на наші книжкові полиці новий для українських дітей тип героя-захопленого-навчанням. Її Наталка Птаха, Щур, Ян, Леся одержимі біологією, навчаються в новітній школі у класі з біологічним профілем, беруть участь у наукових конкурсах, конференціях, пишуть наукові роботи й популяризують наукові знання. Хто з них виросте – страшно й подумати! Не менше як зірки наукового світу. Адже в цих підлітків є все, щоб досягти успіху: доступ до знань, бажання розвиватися, вміння вчитися самостійно, знаходити інформацію різними мовами, шукати ґранти і їх вигравати. Така модель героя – важлива для формування особистості. Особливо, якщо врахувати, що досі українські підлітки не були розбалувані позитивними персонажами-«ботанами».

Читайте також: Премію Калінги Аліні Штефан!

Також у неупереджених читачів могло скластися враження, що в українській сучасній літературі існує винятково негативний образ школи – такої, яку треба критикувати, «підривати», де вчителі й адміністрація не розуміють ні потреб учнів, ні вчителів, ні викликів сучасного світу, ні того, куди рухати освіту. Опускаючи дискусію на тему, правда це чи ні, така модель школи потребувала «антидота» в літературі – і його вписала в «Літо…» Аліна Штефан. Перший розділ її книжки має назву «ГМО – геніально модифікована освіта». У ньому йдеться про те, як учні новітньої школи «Всесвіт» виборюють ґрант і вирішують витратити кошти не на свої інтереси (екскурсія в будь-яку лабораторію світу!), а на благо для суспільства. Так народжується підлітковий проект із популяризації біотехнологій. Ідея полягає в тому, що розумні підлітки простими словами розповідають ровесникам про цікаві наукові відкриття. Крім того, перед читачами – позитивна модель школи, яка підтримує учнів, дає можливості для розвитку. Де вчителі чуйні й самовіддані, уміють зацікавити знаннями й стежать за найпередовішими змінами у світі. Мати у своїй скарбничці досвіду, хоч і книжкового, таких учителів і таку школу – дуже корисно з погляду віри в систему освіти, людей і реформи.

Насамкінець відзначу високий рівень художнього оформлення. Ілюстрації та верстку зробила Аня Іваненко (попередня її успішна робота – «Письмонавтика» Тані Стус). Стильно виглядає кольорове вирішення (чорний і зелений колір ілюстрацій-скетчів), позасюжетні наукові вставки виділено зеленим кольором – щоб не відволікати від читання. Але найкраще вдалося впоратися із подачею термінів і понять: їх просто винесли на поля, додавши хештеги й англійські відповідники. Таким чином підлітки отримали підказки для інтернет-пошуків, а текст і верстка вийшли не обтяжені словником.